Андрій з позивним Спіріт – старший кулеметник Батальйону імені генерала Кульчицького. До початку війни у 2014 році займався підприємницькою діяльністю, та вже у 2015 році добровольцем пішов на захист своєї держави.
«Побувавши у Станиці Луганській в зоні проведення АТО, я підписав контракт в роті спеціального призначення. На той момент мій підрозділ дислокувався і виконував завдання у таких точках, як селище Піски та Авдіївська промзона. До 2014 року я був підприємцем, мав власний бізнес. Та з початком війни все зійшло нанівець. Після закінчення контракту у 2018 році я спробував почати все спочатку», – ділиться Андрій.
Повернувшись зі Сходу Спіріт став головою компенсаційної ветеранської ради центру допомоги учасникам АТО у своєму рідному місті, а також відкрив свою справу з виготовлення спортивного обладнання.
«Все починалось з того, що ми з товаришами вирішили заснувати безоплатну спортивну залу для ветеранів АТО та їхніх сімей. Я особисто почав виготовляти реманент і відповідні тренажери. Та незабаром з’явилась думка запустити виробництво спортивного обладнання й ось так я відкрив свій новий бізнес. Для мене було принципово, щоб у цій справі брали участь тільки ветерани. Незабаром ми стали виготовляти тренажери, які пом’якшують навантаження на поперек, адже багато ексбійців мають грижі чи подібні проблеми. Тому кожен охочий ветеран та члени їх сімей могли займатись у нашому залі без шкоди для свого здоров’я», – розповідає гвардієць.
Однак грандіозним планам перешкодила війна, яка змусила чоловіка знову взяти до рук зброю.
«Коли 24 лютого почалось повномасштабне вторгнення ми з моїми товаришами відразу вирішили прибути до військових частин і мобілізуватись, а вже 27 числа – виконували завдання з відбиття агресії в селищі Лютіж. На той момент я був у групі швидкого реагування. Перебуваючи на своїх позиціях нас також могли викликати по тривозі на підмогу 72 бригаді Збройних Сил. Теперішні бойові дії сильно відрізняються від боїв у 2015 році. Спочатку було великим шоком попасти під такі масивні артилерійські обстріли противника, інтенсивну авіацію, міномети. Було дуже важко, але ми всі прекрасно розуміли – Київ має вистояти!», – запевняє Спіріт.
Разом із гвардійцем оборону Києва тримав і його рідний син, який у переломний момент бою врятував батькове життя.
«Моментами було страшно не тільки за себе, а ще й за свого сина. Так вийшло, що ми перебували в одній групі, разом тримали оборону, копали один бліндаж. Навіть його 30-річчя зустріли в окопі. Але у день синового ювілею нам сповістили про загрозу прориву противника, тому «святкування» ми провели під обстрілом «Градів». Після Лютежу ми передислокувались до Мощуна. В одному із запеклих боїв, в якому виявилась значна перевага сил противника, загинув командир підрозділу. По наших позиціях вівся масивний кулеметний та гранатометний обстріл, в якому я й отримав своє осколкове поранення в ногу. Ми розуміли, що вистояти буде важко, адже закінчувався боєкомплект, і прийняли рішення відступити від поля бою. Тоді дякуючи своєму сину я залишився живим, адже саме він вивів мене з того пекла», – згадує Андрій.
Через місяць лікування у госпіталі Спіріта поставили на ноги та вже незабаром він вирішив виїхати на ротацію. Там, разом з підрозділом, вони тримали оборону населеного пункту, який знаходиться на кордоні Харківської та Донецької областей. Про жахливі обстріли та активну, на той час, ворожу артилерію гвардієць каже коротко:
«Хто в Бога не вірить, після цього точно повірив би, адже нас накривали всім, чим могли».
Зараз Андрій налаштований позитивно та готовий прикласти максимум зусиль для перемоги.
« Добре, що ми не в окупації й у хлопців є можливість відпочити трохи. Тому, що приїхати, набратися сили й потім підмінити підрозділ, який тримає лінію – набагато ефективніше. Бачу впевненість у власних силах у кожного побратима. Але коли настане перемога – залежить від влади, від союзників, від того, як нам будуть надавати зброю. Думаю потрібно вже й самим рухатись у сфері виготовленні зброї», – впевнений нацгвардієць.
