В інтерв’ю військовослужбовець спецпідрозділу Нацгвардії «Омега» поділився власною історією, розповів про загиблих побратимів та надважливу допомогу від волонтерів, допомогу, за яку хочеться подякувати особисто.
Тарас – боєць спецпідрозділу «Омега». Він разом із побратимами з перших днів захищає Україну від окупантів. На початку повномасштабного вторгнення загін Тараса займався обороною Києва та Київщини.
«У нас була велика мотивація стояти і боротися за Україну та наші сім’ї, адже вони на той час перебували у столиці. Ми думали про сім’ю постійно, про те, що може бути, якщо ворог піде далі. У такі моменти не думаєш про себе, про якусь небезпеку», – поділився Тарас.
Боєць каже, що втримали Київщину завдяки спільним зусиллям не тільки військових, а й цивільних людей, які теж брали до рук зброю чи допомагали іншим чином. Наприклад, місцеві допомагали прати одяг та годували спецпризначенців. Ця та інша підтримка надихала боротися з ворогом 24/7.
У Тараса особливе ставлення до сім’ї, кілька разів наголошує «сім’я для мене – ВСЕ!». З ними боєць бачиться нечасто, одна з таких пауз була близько п’яти місяців.
«Дружина не хотіла їхати до Львова, але я переконав, що варто, адже у нас є 7-річний син, а його безпека надважлива. Коли вони змогли виїхати, мені стало набагато легше, адже я розумів, що сім’я у безпеці, і можна повноцінно продовжувати виконувати завдання», – пояснив спецпризначенець.
На війні побратими стають другою родиною, так сталося і в Тараса. Для нього побратими – це брати, тому втрата будь-кого – це величезна трагедія, про яку боєць говорить не стримуючи сліз.
«Загинули мої побратими: Олег (Грама – прим.) і Толя (Лоюк – прим.)… Я не уявляю, як без них тепер. Це були кіборги справжні, таких людей одиниці. Про них можу сказати тільки хороше», – поділився військовий.
З Анатолієм вони проводили найбільше часу і згадка про нього одразу викликає сльози на очах. Тарас згадує, що побратим прийшов у підрозділ хлопчиком, а виріс у справжнього воїна, який не боявся нічого і нікого.
«Він хотів зробити подвиг. Я був присутнім, як протягом одного дня ворог тричі йшов у наступ. У той день Анатолій спалив окупантам сім одиниць техніки», – згадує нацгвардієць
Окремо боєць наголошує на важливості волонтерського руху в Україні. Зазначає, що важлива підтримка різного роду: від дитячих малюнків до автомобілів. Військовослужбовці «Омеги» мали навіть стіну, куди вивішували усі патріотичні малюнки від юних українців. Це мотивувало гвардійців щоранку. Тоді як автомобіль, з яким Тарас виконує завдання, надали його друзі-волонтери Данило Захаров і Михайло Онофрійчук. Вони з перших днів надавали усе необхідне.
«З мене хлопці уже сміються, що я стільки часу проводжу із машиною. Це подарунок, хочеться, щоб він працював довше, тому я його доглядаю, – пояснив спецпризначенець. – Ми називаємо його «Бичком», адже він величенький. Машина 1995 року, утім він добре працює, проїде там, де ніхто не зможе».
Спецпризначенцям «Омеги» часто допомагають волонтери, але не завжди є змога особисто подякувати за ту допомогу, яку вони надають підрозділу. Тарас вирішив це виправити. У день інтерв’ю він відправив подарунок-вдячність Анастасії та її мамі, які їм передавали теплі шкарпетки, малюнки і солодощі на фронт.
Пізніше разом із побратимами та смаколиками заїхали до волонтерів, які плели і передавали маскувальні сітки у підрозділ. Бійців зустріли оплесками, обіймами та гарячим чаєм, за яким спецпризначенці могли ще ближче познайомитися із людьми, які їм допомагають.
«Ми не можемо подякувати усім особисто. Але хотіли б передати загальну подяку волонтерам та усім, хто наближає нашу спільну перемогу і допомагає бити ворога. Дякую, що не забуваєте про нас. Разом до перемоги!» – підбив підсумки Тарас.
Відділення інформації та комунікації Північного ТУ
