Володимир більшу частину свого життя присвятив службі державі. За роки роботи у правоохоронних органах він пройшов професійний шлях до звання майора поліції, здобувши досвід, який навчив його приймати рішення у складних ситуаціях і відповідати за людей поруч.

Після завершення служби чоловік планував більше часу присвятити родині. Однак 24 лютого 2022 року змінило його плани, як і плани мільйонів українців.

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Володимир не вагався. Він вирішив повернутися до строю, бо розумів, що його досвід і навички потрібні країні.

Я не міг залишатися осторонь. Коли твоя держава у небезпеці, ти маєш бути там, де можеш допомогти», – говорить Володимир.

У липні 2022 року він приєднався до лав 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України. Його бойовий шлях проліг через Південно-Слобожанський, Донецький та Луганський напрямки. Разом із побратимами він виконував завдання, забезпечував роботу підрозділу та підтримував тих, хто поруч.

Коли ти виконуєш завдання, то думаєш не лише про себе. Думаєш про побратимів, про людей, які поруч із тобою», – каже гвардієць.

За кожним військовослужбовцем стоїть родина, яка підтримує та надихає рухатися вперед. Для Володимира такою опорою є син Андрій, який також обрав шлях служіння Україні.

Сьогодні щоденна робота підполковника Андрія Ткаленка – це відповідальність за організацію та забезпечення важливого напрямку, від якого залежить ефективність виконання завдань підрозділами.

Для Андрія батько завжди був не лише рідною людиною, а й прикладом ставлення до служби та обов’язку.

Батько завжди вчив мене не словами, а власними вчинками. Він показав, що відповідальність – це готовність діяти та не відступати перед труднощами», – розповідає Андрій.

Війна змінила звичний ритм життя, але не змінила головного – цінностей, які формуються у родині Ткаленків та передаються з покоління у покоління.

Володимир передав синові не лише досвід і життєві уроки. Найважливішим стало розуміння суті служби: бути поруч із людьми, захищати тих, хто потребує допомоги, і бути готовим виконати свій обов’язок у найвідповідальнішу мить.

Для батька найбільша гордість – бачити, що твоя дитина виросла гідною людиною. А коли син також захищає свою країну – це особливе відчуття», – зізнається Володимир Ткаленко.

Зараз батько і син продовжують військову службу кожен на своєму напрямку. Їх об’єднує не лише родинний зв’язок, а й спільні цінності – відданість, відповідальність і готовність захищати державу.

Сьогодні, коли в Україні відзначають День батька, історія родини Ткаленків нагадує, що найважливіші уроки діти отримують передусім із прикладу, який бачать щодня: батько, який своїми вчинками показав шлях служіння, син, який гідно продовжує цей шлях.

Відділення комунікації Східного Харківського ТУ НГУ