На перші бойові завдання Дмитро на псевдо Гаврюша виїздив разом з підрозділом у Волноваху, Благодатне, Степне і Солодке. В перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро перебував там на черговій ротації.
Боєць бригади Червона калина згадує, що в перші ж пів години були поранені серед його побратимів. Одному з них накладав турнікет та намагався спинити кровотечу.
«Під час бойових дій надають медичну допомогу не тільки медики, – розповідає Дмитро, а й усі бійці. У нас в бригаді дуже серйозно ставляться до тактичної медицини й добре, що ми це все вчили й знаємо як надавати домедичну допомогу».
Далі Дмитро у складі підрозділу звільняв і Київщину від окупантів, бачив на власні очі у що вороги перетворили Сєвєродонецьк:
«В місто ми заходили по майже знищеному мосту. Окрім того, постійно велись обстріли ворожою артилерією. Але наші хлопці, водії, вже настільки наловчились, що по звуку виходу артилерії знали, чи потрібно більше дати газу машині, чи, навпаки, пригальмувати».
Найпам’ятніші бої для Дмитра були на Луганщині, під час того, як звільняли Білогорівку.
«На нас вийшла ворожа розвідка, дуже нахабно, думали, що там нікого немає. Але я їм і «вклав» туди чергою. Кулемет взяв і косиш. Когось поранило, когось вбило, але хто це буде рахувати».
За рік повномасштабної війни життя Дмитра кардинально змінилося: одружився з коханою та навчився цінувати гумор на війні.
«Намагаємося морально розвантажуватися. Армія без жартів – це не про нас», – з посмішкою поділився гвардієць.
Нині Дмитро повернувся з ротації, відновлює сили та готується до контрнаступу українського війська.
