Перемога у спорті не приходить легко. А якщо мова про жінку-військовослужбовицю, яка водночас служить країні й продовжує змагатися на спортивних аренах, – це вже історія справжньої сили духу. Саме такою є Аміна, гвардійка 27-го полку імені князя Святослава Ярославовича, яка нещодавно здобула друге місце на Кубку командувача НГУ з настільного тенісу.
Її шлях до цієї нагороди почався задовго до служби – ще у шкільні роки, коли поруч не було гучних оплесків чи спортивних залів із сучасним обладнанням.
З настільним тенісом я пов’язана з першого класу, з 2007 року. У школі я буквально жила цим спортом. Після уроків залишалася в залі, а вдома грала на саморобному столі з братом. Батьки підтримували, але було непросто – часто не вистачало часу, сил, а іноді й умов», – розповідає Аміна.
Вона не мала переваг чи особливих можливостей – лише велику любов до гри й тверду впевненість, що зможе досягти успіху. Її перші серйозні старти відбулися у 2011 році – на Першості Ріпкинської ДЮСШ «Колос».
Я пам’ятаю той день, як зараз. Маленька, хвилююся, руки тремтять, але всередині – вогонь. І, попри все, я перемогла. Тоді вперше відчула смак справжньої боротьби й зрозуміла, що теніс стане частиною мого життя», – згадує дівчина.
Тренування вимагали постійності й самодисципліни. Інколи, зізнається Аміна, хотілося здатися, але характер не дозволяв.
У середній школі я тренувалася по три рази на тиждень, іноді й частіше. Ми багато працювали над технікою – правильний удар, постава, автоматизація рухів. Це було виснажливо, але саме в ті моменти я вчилася витримки. Теніс поступово гартував не лише тіло, а й дух».
До кінця школи вона стала впізнаваною спортсменкою у Чернігівській області – наполегливою, уважною, завжди зосередженою. І ці якості згодом привели її в лави Національної гвардії України.
У 18 років я підписала контракт і почала службу в Києві. Тоді зрозуміла, що те, чого навчилася у спорті, тепер допомагає у службі. Концентрація, швидкість реакції, миттєві рішення – це все стало частиною моєї військової підготовки», – впевнена Аміна.
Після 2022 року життя кожного українця змінилося назавжди. Для Аміни це був період випробувань, коли потрібно було діяти не роздумуючи, але з холодним розумом.
Під час військової служби не можна дозволити собі слабкість. І тут мені допомогло саме спортивне минуле. Воно навчило не панікувати, навіть коли все довкола вибухає. А після тяжких днів я брала ракетку. Це допомагало відновити рівновагу, знову відчути себе людиною», – каже вона.
Сьогодні Аміна не просто продовжує змагатися – вона захищає честь свого полку на спортивному арені. Участь у чемпіонатах серед військових, поліції та ДСНС для неї – не лише боротьба за медалі, а й демонстрація сили Нацгвардії, яка вміє воювати і перемагати в усьому.
Коли виходжу до тенісного столу, завжди хвилююся. Це хвилювання і напруга дуже схожі на ті, що відчувають військові перед виконанням відповідального завдання. Там і там – жодного права на помилку. Все вирішують миттєвість і концентрація», – зауважує дівчина.
Попри втому, виклики служби й постійний ризик, вона не втрачає віри в головну перемогу.
Я добре пам’ятаю емоції після кожної перемоги – ейфорію, гордість і відчуття, що твоя праця не була марною. Але знаю, що найбільша з них ще попереду. Ми всі відчуємо це, коли переможе Україна», – впевнена Аміна.
Історія Аміни – це приклад того, що сила жінки-військової не лише у зброї чи формі. Вона – у стійкості, у здатності не зупинятися перед труднощами, у вірі в себе та свою країну. Її життя – доказ того, що перемога починається не на полі бою, а з першого маленького кроку до мети – навіть якщо цей крок зроблено ракеткою біля старого тенісного столу.
Відділення комунікації Північного Київського ТУ НГУ
