Херсонець Ігор Хавкун ніколи не планував військової кар’єри. Але після повномасштабного вторгнення, коли війна прийшла безпосередньо до його дому, він не зміг залишитися осторонь.
Спершу Ігор вивіз родину на Львівщину, а невдовзі мобілізувався до лав Національної гвардії України. Перший бойовий досвід здобув на Донеччині.
«Я був водієм — возив хлопців на позиції. Моє завдання було привезти й забрати швидко та безпечно. Це стало для мене справою честі. Найбільшу швидкість розвивав, коли віз поранених до медиків», — пригадує боєць 2-ї Галицької бригади.
На війні техніка працює на межі можливостей: більшість автомобілів після ротації вже не витримують навантажень. Але навіть це не зупиняє гвардійців виконувати завдання.
Сьогодні Ігор служить у підрозділі, що прикриває повітряний простір. Коли лунає повітряна тривога, і цивільні ховаються в укриття, він разом із побратимами вирушає на позиції, відстежує ворожі повітряні цілі та намагається їх знешкодити.
«До військових реалій треба звикнути. Мені допомагає усвідомлення, що я зробив по-справжньому чоловічий крок. Ми проходимо всі труднощі й небезпеки заради найбільшої цінності — безпечного майбутнього наших дітей», — говорить гвардієць.
Повну текстову версію інтерв’ю читайте на сайті Суспільного: http://bit.ly/41xolCS
Група комунікації Західного ТУ НГУ
