Якби не збройна агресія російських військ Тарас і надалі б виготовляв і встановлював кам’яні печі. Але із початком повномасштабного вторгнення він взявся за зброю і став до лав Національної гвардії України. Тут боєць отримав позивний Сокіл. За роки війни він пройшов шлях від солдата до досвідченого командира відділення. Тепер він знає ціну кожного рішення на полі бою.
Під час виконання одного з бойових завдань, заходячи на позиції, бійці виявили засідку ворога, що підібрався впритул. Швидкими діями та злагодженим вогнем підрозділ провів зачистку, не дозволивши противнику захопити рубіж.
«Ми працювали чітко за планом. У бою немає часу на слова, лише жести, команди і впевненість у побратимах. Кожен тоді знав, що треба робити, адже ми готувались до різного», – згадує Тарас.
«Коли Сокіл іде попереду, я спокійний. Того разу, коли ми наштовхнулися на засідку, я бачив, як він миттєво оцінив ситуацію, зв’язався з командуванням і повів нас у бій. Все було настільки злагоджено, що ворог не встиг оговтатися. Він завжди приймає рішення швидко і правильно», – розповідає побратим на псевдо Гугл.
Одного разу групі довелося виконати особливе завдання – евакуацію тіл загиблих побратимів. Висадившись у заданому місці, вони здійснили марш до вогневої позиції, пройшовши близько кілометра буквально під носом у ворога, по «сірій зоні». Проявивши витривалість і сміливість, дісталися точки евакуації. Важке завдання у підсумку гвардійці виконали.
«Я впевнений, що під час цієї евакуації душі наших загиблих побратимів були з нами. До цього всі намагання забрати їх з поля бою закінчувалися невдачею: ворог постійно спостерігав з дронів і накривав наших бійців вогнем. А того дня ми змогли виконати завдання від початку до кінця», – ділиться Сокіл.
Повернувшись з фронту, Тарас і його бійці продовжують тренування, відпрацьовують нові тактики та діляться досвідом з іншими бійцями. Для них війна – це не лише випробування, а й священний обов’язок перед країною та побратимами.
