“В мене прізвище Ганжа — коли моє прізвище побачили майбутні побратими, не було ніяких інших варіантів. Але не подумайте, я не вживаю”, — з посмішкою пояснює чоловік.
Дубас встиг відслужити у бригаді ще за часів АТО/ООС, згодом працював в охоронній компанії, що забезпечувала безпеку при морських перевезеннях.
“Коли почалася повномасштабка, я одразу побіг до свого шефа сказати, що їду додому. Він сам військовий з Південно-Африканської Республіки, все зрозумів. Перельоти оплатила також компанія. Тож вийшло, що на війну я летів у бізнес-класі”, — сміється зенітник.
По поверненню Дубас прийшов до вже рідної бригади “Рубіж”. Спочатку був навідником ЗУ 23-2.
“Три роки я служив солдатом за “ЗУ-шкою”. Пройшли з нею Зайцеве, Бахмут, Лиман, Курдюмівку. Працювали як по повітряних, так і по наземних цілях, це універсальна зброя. Коли треба було, “підвозили” піхоту ближче до позицій — можна сказати, і прикриваємо, і “таксуємо”,” — ділиться спогадами воїн.
Нині Дубас, обіймаючи офіцерську посаду, командує взводом зенітних безпілотних літальних апаратів. Звісно, це відрізняється від того, чим він займався раніше.
“Тобто суть та сама — мені треба ліквідувати загрозу з повітря. Проте способи, підготовка, власне ураження — все інакше, більш “на тоненького”. Дуже багато залежить від самого “заліза” (Прим. – зенітних дронів). Багато часу витрачаємо в майстернях для того, аби покращити свої шанси збити ворожу “пташку””, — ділиться специфікою воїн.
Щодо думок про закінчення війни, чоловік досить обережний, адже він бачив її ще за часів АТО/ООС.
“Нічого особливого не очікую і на закінчення війни не сподіваюся. Воюємо тут і зараз, вирішуємо оперативні питання. Якщо накрутити себе, що все це ось-ось і закінчиться, а так не станеться — буде важче. Намагаюся жити моментом, зробити все для свого взводу, для перемоги. Жити перспективами на 10-15 років — це, наразі, не для мене”, — впевнено відповідає Дубас.
Думок щодо повернення до роботи в охоронній компанії чоловік також вже не має.
“Тоді я був молодшим, мені подобалось. Але зараз я розумію, що то була ілюзія. Ти постійно ходиш по морю, ходиш, а життя — воно на березі. Так, заробітна платня мене влаштовувала, але життя проходило повз, зараз це я розумію. Тому краще буду заробляти менше тут, в Україні, але буду жити повноцінне життя, на повні груди, розумієте?”
