Це історія двох бійців Першої Президентської бригади імені гетьмана Петра Дорошенка – пілотів аеророзвідки з позивними Зохан і Гудеско. Ще зовсім недавно вони були піхотинцями, а нині – ті, хто бачать поле бою на десятки кілометрів уперед.
Командир екіпажу безпілотника «Лелека» на псевдо Зохан зустрів війну ще у 2016 році – під час строкової служби. З початком повномасштабного вторгнення він долучився до батальйону імені генерала Кульчицького. Взимку 2022–2023 років воював у Серебрянському лісі – піхотинець на передовій, у глибоких окопах і під постійним вогнем російських військ. Його зона відповідальності закінчувалась усього за сотню метрів від його позиції.
«Я не знав, що відбувається далі, – згадує Зохан. – Коли по нас працювала артилерія і міномети, у відповідь я мав лише стрілецьку зброю. Тоді я й зрозумів, що хочу бачити більше і наносити більше шкоди противнику».
У Серебрянському лісі він на власні очі побачив силу аеророзвідки. Після ротації прийняв рішення змінити напрямок служби. Разом із побратимами перевівся до бригади «Буревій», у роту технічних засобів розвідки. Починав із дронів типу «Мавік» – швидко освоїв роботу в небі, навчився передавати координати піхоті.
У листопаді 2024 року пройшов навчання на розвідувальний безпілотник «Лелека». З грудня – вже бойова робота. Якщо раніше його огляд був обмежений сотнею метрів, тепер – десятки кілометрів уперед. Три дні на позиції з дроном, ще три – в тилу: дешифрування відео з ворожих FPV-дронів, нанесення цілей на карту, координація ударів.
До війни Зохан мав інше життя. Виріс у Харкові, закінчив механічний технікум, працював механіком у міжнародних автокомпаніях. Був на автозаводі у Словаччині, керував процесами, знав, як працює складна система. Тюнінгував спортивні авто – для кільцевих перегонів, драгрейсингу та ралі. Цей технічний досвід – тепер його бойова перевага.
«Я не памʼятаю, як це – ходити на роботу. Війна стала стилем життя», – каже він.
Зохан добре розуміє, що якість командування, логістики й морального стану особового складу – все це акумулюється у якісний результат на лінії бойового зіткнення, де бійці зокрема переважають противника у повітрі. І тепер, коли ворог б’є артилерією, він більше не безпорадний – тепер він відповідає.
Молодшому сержанту із позивним Гудеско 21 рік. Строкову службу розпочав у жовтні 2021 року у 15-му полку Нацгвардії. Весною 2022-го вже тримав позиції у Рубіжному, Сєвєродонецьку та Лисичанську – саме там пройшов справжнє бойове хрещення. Потім – перевівся до «Буревію» і нова спеціалізація.
Спочатку, як це відбувається всюди, – «Мавік», аеророзвідка, скиди. Потім – навчання на «Лелеку» разом із Зоханом. Тепер Гудеско – пілот. Його завдання – знайти ціль, передати координати, і коли артилерія влучає точно – це момент внутрішньої гордості та усвідомлення, що твоя робота справді змінює хід бою.
«Це відчуття складно описати, але воно сильне. Мені подобається бачити, як ворог знищується. А ще – що моя робота пов’язана з технологіями. Завжди тягло до техніки: розібрати, полагодити, зрозуміти, як воно влаштовано», – розповідає він.
«Лелека» – це не просто про польоти. Це про точність, відповідальність, і велику відстань, на якій можна бачити і змінювати хід подій. Кожен виліт, як ще один крок до того, щоб ця війна стала історією, а перемога – реальністю.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ НГУ
