Богдан Свіколкін на псевдо «Пітбуль» служить в лавах Національної гвардії вже 7 років і за цей час пройшов шлях від піхоти до мобільної вогневої групи ППО. У 2018-му потрапив на строкову військову службу, згодом підписав контракт і вирушив у зону АТО – там отримав свій позивний. У 2021-му повернувся до цивільного життя, але вже за півроку знову долучився до війська через повномасштабне вторгнення РФ на територію України.
Вранці 24 лютого прямував до Полтави. Поки їхав у маршрутці, бачив в небі літак, потім гелікоптер пролітав у бік Харкова. Тоді справді думав, що поруч хтось запускає салюти, а коли приїхав – зрозумів, що розпочалася війна. Я тоді першим ділом зателефонував до своїх хлопців, дізнався де вони, і на наступного дня вже був у строю», – розповідає Богдан.
У березні 2022-го група Богдана виконувала завдання на Київщині: штурмували, зачищали селища, допомагали евакуювати мирне населення. Жахіття російської окупації вражали, і водночас спонукали до рішучих дій – зробити все, щоб не дозволити цьому статися знову. Тоді сержант Свіколкін сказав собі:
Це моя земля, це мої рідні, це мої близькі. Я не хочу, щоб повторилося те, що було під Києвом – як тоді росіяни знущалися, як проводили ґвалтування. Вони чинили з людьми все на світі. Я бачив це, коли був в Ірпені, Бучі, Гостомелі. Коли ми заходили, щоб звільнити ці міста, люди дивилися на нас як на останню надію, яка може їх врятувати. Я ці погляди ніколи не забуду».
Після звільнення Київщини Пітбуля з побратимами відправили на Донеччину. Там вони займалися тим, що зачищали відбиті населені пункти після їх звільнення від російської окупації. Група рухалася від селища Яцьківки в бік Лиману. Потім хлопців переправили під Бахмут, де вони провели низку штурмів. Гвардієць розповів що відчував, перебуваючи на фронті:
Там ти геть інакше думаєш і дихаєш. Ти радієш кожному сходу та заходу сонця. Ти набагато більше цінуєш кожну хвилину, яку прожив там, ніж той час, що пролітає в цивільному житті. Буденність для тебе там – це той самий анекдот, та сама сигарета, тушонка чи ковток води – це все по-іншому смакує. Ти думаєш: і ще один день і лишився живий».
Під час риття окопів і бліндажів бойовий дух підіймали жарти.
Кожен день ми травили анекдоти, чудили, сміялися. Є одне відео, яке ми зробили з хлопцями, щоб підколоти орків – в нашій новітній лабораторії винайшли бойових шимпанзе, яких очолює Пітбуль. І потім коли під час бою я починав давати крик по посадці, то з усіх боків лунали мавпячі вигуки. Росіяни тоді не на жарт перелякалися», – пригадує Богдан.
29 жовтня 2022 року ворог нещадно обстріляв позиції хлопців в дачному кооперативі Бахмута – з 10 людей лише троє тоді лишилися цілі. Після численних контузій Пітбуль допомагав виносити поранених, а згодом і сам був евакуйований з місця бойових дій. Найважче для Богдана було бачити як гинуть побратими:
Ти з цією людиною їси з однієї ложки, з однієї миски, одну й ту саму тушонку, так само і спиш. Ми лежимо в одній норі, обіймаємо один одного, щоб не замерзнути, мажемося брудом, щоб було тепліше. В той момент розумієш, що сидиш не просто з військовослужбовцем, а з бойовим побратимом, якому довіряєш життя і все, що в тебе є. А потім якийсь снаряд чи куля раптово вбиває дорогу тобі людину. Це дуже боляче».
Останні два роки Богдан Свіколкін служить у 25 бригаді НГУ імені князя Аскольда на посаді головного сержанта безпілотних зенітних авіаційних комплексів. Тепер його завдання – захищати українське небо на Півночі та Сході України. Мобільні вогневі групи бригади знищують повітряні цілі, і за допомогою БПЛА знешкоджують особовий склад і техніку ворога.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ НГУ
