Джаф приєднався до лав 19-го Миколаївського полку охорони громадського порядку Південного ОТО Національної гвардії України на початку повномасштабного вторгнення.

«Коли о 04:00 ранку я прокинувся разом з усією Україною від вибухів, одразу вирішив, що не стоятиму осторонь — я буду захищати свою Батьківщину. Коли я долучився до лав Нацгвардії, мені довірили стати командиром взводу. У мене був військовий досвід — у 19 років я вже був офіцером, закінчивши авіаційне технічне училище», — розповідає Джаф.

Улітку 2024 року, чоловік разом із побратимами вирушив на ротацію, захищати землі Запорізької області. Основним завданням було спостереження за переміщенням противника та забезпечення стійкості позицій, відбиваючи наступ ворога.

«По прибуттю до Запорізької області нас інтенсивно готували. Основним напрямом була медицина, адже вчасно та правильно надана допомога може врятувати не одне життя. Я швидко вчився і запам’ятовував, і дуже вдячний інструкторам — ці навички стали в пригоді», — пригадує нацгвардієць.

Після підготовки підрозділ миколаївських гвардійців заступив на оборонні позиції. Незабаром по радіостанції надійшло повідомлення про наближення ворожих штурмових груп — три мотоцикли рухалися в напрямку позиції. Бій розпочався вже за 10 хвилин. Завдяки злагодженій роботі артилерійських та стрілецьких підрозділів ворожі сили було знищено.

«Коли бачиш, як вони несуться просто на тебе, часу на роздуми немає. Тільки діяти. Наші хлопці спрацювали злагоджено — один залп, і мінус три мотоцикли», — згадує Джаф.

В суворих боях він став янголом-охоронцем на позиціях для багатьох побратимів. Завдяки його навичкам і вмінням, швидко реагував у стресових ситуаціях, вправно надавав першу допомогу при пораненнях. Але справжнє випробування чекало попереду.

Під час нічного виходу з позиції група Джафа потрапила під ворожий обстріл. Транспорт закрутило на дорозі, і бійці почали термінову евакуацію з палаючої техніки. Неочікувано Джаф загубився — він втратив орієнтири та побратимів з поля зору, але розумів, що треба відходити.

«Коли я вистрибнув із машини, не міг зрозуміти, куди йти. Я знав, що ворог мене бачить. У голові тримав карту місцевості, але в суцільній темряві треба було знайти вірний шлях до своїх. Я не мав нічого з собою — лише шолом і броню, усе інше залишилося в машині. Звісно, я поглянув у небо — зірки стали моїм єдиним шляхом до порятунку», — розповідає воїн.

Шлях до безпечної зони був справжнім випробуванням. Він зійшов із дороги, шукав укриття під кущами та деревами, йшов полем. У якийсь момент усвідомив, що ґрунт під ногами став надто твердим, майже металевим. Придивившись, зрозумів — стоїть на протитанковій міні. А далі — ще гірше: все поле виявилось замінованим.

«Я йшов по мінному полю. Знав, що кожен крок може стати останнім. Над головою — ворожі «пташки», а під ногами — смерть. Коли чув звук дронів — ховався біля дерев, щоб мене важче було помітити. Але я знав, що дійду до своїх. Орієнтувався по зірках, як давні мандрівники — іншого вибору не було. І я дійшов. Викрикуючи свій позивний, мене почув і впізнав побратим — обігрів і пригостив гарячим чаєм», — ділиться гвардієць.

Зараз побратими з усмішкою називають його «Попелюшкою» — за дивовижну здатність проходити такі небезпечні ділянки. Але замість кришталевої туфельки він мав берці й велику жагу до життя. Після повернення до Миколаєва Джаф був нагороджений почесною відзнакою Міського голови.

Історія Джафа, бійця 19-го Миколаївського полку НГУ  — не лише один із безлічі бойовий епізод, а жива легенда сучасної війни, що надихає та вселяє віру в незламність українського духу.

Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ