Страху в бою не відчуває, зізнається гвардієць на позивний Прапар. Отримує бойове завдання і думає, як його виконати. Більше двох років чоловік захищає свою родину та Україну у складі 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України.

Гвардієць розповів про бойові виходи на Луганщині та чому воліє не згадувати про свої нагороди.

За бойові дії під Кремінною на Луганщині гвардієць з позивним Прапар нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня. Про свої нагороди Прапар розповідає неохоче. Припускає, його відзначили за порятунок пораненого під щільним ворожими обстрілами.

«Та я навіть не знаю… Мабуть, пораненого, коли влучання було в голову. Це саме важке було – вивозити. Тому що довго це відбувалось і хотілось врятувати життя. Виносили під обстрілами», – так вважає наш побратим.

Орден, як і кожну свою нагороду та успішний бойовий вихід, Прапар вважає спільною з побратимами — живими і тими, хто поліг, захищаючи українську землю від ворога.

До лав Національної гвардії Прапар приєднався наприкінці двадцять другого року. Він – харків’янин. Перші ворожі обстріли почув, збираючись на роботу. Дочекався, коли дружина народила первістка — їхню донечку, та пішов захищати свою родину, місто та країну.

«А як я міг бути поруч, якщо війна? В мене все тут, якби десь кудись їхати, ну, мені не дуже хотілось», – пригадує Прапар перші дні війни та своє рішення приєднатись до 5 Слобожанської бригади «Скіф».

Зараз, говорить наш побратим, війна стала більш технологічною. Втім, тактика та бойовий досвід, переконаний гвардієць, важливіші. За роки війни Прапар не раз спілкувався з полоненими. Відзначає, що й ворог змінюється. Таких, що розповідали, що не знають, куди їдуть і навіщо, вже немає.

«Є, звісно, бригади, які не дуже підготовлені – то м’ясо, а є такі, що дуже підготовлені та з ними важко «працювати». Зараз все змінюється. Ну, спочатку це була піша війна. Зараз антидронова війна і противник добре розвивається в цьому напрямку. Але все одно – тактика, піхота – це першочергове», – вважає Прапар.

Наразі гвардієць заочно здобуває вищу освіту, а як підростає донечка — бачить лише під час відпусток. Після війни не планує залишатись у війську. Та поки гвардієць відчуває себе на своєму місці — захищає тих, кого любить, і сумує за друзями, яких вбили російські загарбники.

Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ