Іван Пукеца один з молодих українських командирів, які стали досвідченими бойовими офіцерами. Сьогодні 25-річний молодший лейтенант керує самохідно-артилерійським взводом. Їх батарея САУ 2С1 – підрозділ Національної гвардії у складі Сил оборони, які стримують ворога на Донеччині.
Покровський напрямок, де зараз служить чоловік, не просто географічний вказівник. До цього були Вугледар, Павлівка, Авдіївка – міста, які стали символами запеклих боїв і героїчної оборони. Кілометри фронтових доріг закарбувались у пам’яті молодого офіцера, але перший крок на своєму бойовому шляху він зробив у перший же день повномасштабного вторгнення.
«24 лютого 2022 року десь о 5-й ранку задзвонив телефон. Командир? Дивно. Що могло статися такого термінового? Коли почув, що негайно треба вертатись в частину, подумав, що то якийсь жарт. Дружина хоч і хвилювалася, але зрозуміла мене і не стала тримати. Попри те, що в нас була маленька дитина», – ділиться спогадами гвардієць.
До пункту дислокації Іван зазвичай добирався за дві години, а цього разу на це пішло вдвічі більше часу. Було помітно паніку, вулицями їздили автівки з переляканими людьми. По дорозі до місця збору були вирви від перших влучань російських ракет. Втім до підрозділу Іван добрався і почав готуватись до виїзду на фронт. У перший рік повномасштабного вторгнення Іван був навідником бронетранспортера. Екіпаж займався доставкою та евакуацією бійців на позиції. Забирали поранених, підвозили боєкомплект. Бувало, що потрапляли під ворожий обстріл, іноді від кілометрів фронтових доріг виходила з ладу техніка. Але ніщо не могло зупинити мужніх гвардійців, і вони все одно виконували поставлені задачі.
«Одного разу ворожий снаряд прилетів буквально біля мене. Земля здригнулася, а в повітря злетіла хмара пилу та уламків. За кілька секунд до цього прильоту, я був на тому самому місці, куди влучив снаряд. Я просто, без причини, пересів в інше місце. Це і врятувало мені життя. Ніби доля дала ще один шанс. Таких випадків на війні багато. Втім лише доля і везіння ворога не зупиняють. Це роблять звичайні, але водночас надзвичайні люди – українські воїни», – каже Іван.
Невдовзі чоловік приєднався до підрозділу самохідних артилерійських установок і почав працювати на 2С1.
«Влучним вогнем ми успішно накривали мінометні розрахунки ворога та гнізда їхніх операторів безпілотників. Якось дрон засік точку вильоту ворожої «пташки». Прослідкували, виявили бліндаж, дали координати нам, а далі – справа техніки. Команда «Вогонь!» – і позиції окупантів перетворились на вирви в землі. Майже, як фокус. Були окупанти – і немає окупантів. Насправді ж це ніяка не магія. Це наші залпи допомагають статися диву, яке знищує ворога. Наш піт береже кров піхоти», – розповідає артилерист.
Зробивши 24 лютого 2022 року перший крок на шляху захисту Батьківщини, Іван Пукеца має намір подолати цей шлях. І мотивація в нього проста й незмінна.
«Я не хочу, щоб воювати довелося моїм синам. Це наша відповідальність, і нам йти цією дорогою. І саме нам потрібно довести цю справу до кінця», – з впевненістю резюмує бойовий офіцер Національної гвардії України.
Військовослужбовці НГУ беруть участь у відсічі збройної агресії на всіх напрямках, де ведуться активні бойові дії, стійко утримують свої позиції та знищують сили і засоби противника.
Група інформації і комунікації Західного ТУ НГУ
