Фенікс служить у 17 бригаді Національної гвардії. Він бачив багато – від перших боїв повномасштабки до важкої оборони, від втрат до перемог. Але він не зупиняється. Він зі своїми побратимами там, де це потрібно найбільше.
Розповідаючи про свій перший бій в Донецькій області Фенікс зауважує — саме тоді зрозумів, що війна це не сама стрілянина, але й необхідність терпіти й чекати.
“Ворог не завжди йде в атаку, часто він просто виснажує тебе артилерією, мінометами, ударами авіації. В такі моменти найважливіше – тримати себе в руках, не піддаватися паніці”.
“Ми швидко пристосувалися: зрозуміли, як працює артилерія, як поводитися під обстрілом, коли можна рухатися, а коли краще перечекати. Перші дні були важкими, але страху не було – тільки розуміння того, що кожен повинен робити свою роботу. Важливо не лише те, як ти тримаєш зброю, а й те, наскільки ти розраховуєш ситуацію, наскільки довіряєш своїм побратимам. Самотужки тут довго не протримаєшся”.
Під час одного з ворожих обстрілів нагцвардієць отримав поранення. Його та побратимів “накривали” мінами, але вони витримали обстріл і дочекалися моменту, коли ворог перевів вогонь на інший сектор. Тоді гвардійці змогли вийти з-під обстрілу. Фенікс згадує, що в той день виніс для себе важливий урок: “Виживає той, хто залишається холоднокровним. Паніка – твій головний ворог”. Щодо поранення Фенікс каже, що хоч воно і не було важким, та далося взнаки. Після лікування та відновлення нацгвардієць повернувся у стрій.
“Після повернення я зрозумів, що темп боїв став ще жорсткішим. Ми звикли до мінометів, але тепер усе частіше почали прилітати авіабомби. Коли працює авіація – це зовсім інший рівень небезпеки. Одного разу КАБ упав зовсім поруч. Нас засипало землею, але головне – всі залишилися живі. Це були секунди, коли ти не знаєш, чого чекати. Спочатку тільки звук, потім хвиля, потім пил – і тиша. Важливо було не рухатися, поки не впевнені, що все скінчилося. Але не було часу на роздуми. Ворог використовував усі можливі засоби, щоб змусити нас відступити. Ми не могли собі цього дозволити. Стояли до останнього, бо знали, що позаду – ті, кого ми захищаємо”, – згадує гвардієць.
Два місяці підрозділ Фенікса утримував позиції під безперервними обстрілами. Не дивлячись на вибухи, свист снарядів та гуркіт артилерії, гвардійці виконали поставлену задачу. Вони знали, що поступатися не можна.
“Війна – це не лише про бої, а й про витримку. Ти не завжди стріляєш, але ти завжди повинен бути готовий. Тут немає місця для імпульсивних рішень – усе має бути виваженим.
Багато хто питає: як підготуватися? Головне – витривалість. Не тільки фізична, а й моральна. Якщо ти не можеш чекати, якщо не можеш зосередитися – тобі буде складно.
Але найважливіше – слухати тих, хто вже тут. Це не місце для геройства. Це місце, де виживають ті, хто розуміє, що війна – це командна робота”, – коментує боєць.
Відділ інформації та комунікації Центрального ОТО
