Одесит Артур – санітарний інструктор 18-ї Словʼянської бригади Національної гвардії України. Електромонтер за освітою, наразі він забезпечує евакуацію поранених з передової. Вважає, що найбільший ворог під час порятунку життів – ти сам.
Артур хотів доєднатися до війська одразу після повномасштабного вторгнення, проте у лютому 2022-го року його без військового досвіду не взяли: охочих й так вистачало. Служба розпочалася лише місяць потому – з одеської бригади ТРО. А далі вже була Національна гвардія.
За словами Артура, родичі з розумінням поставилися до його рішення захищати країну:
«Двоюрідні, троюрідні брати теж пішли в армію. Я вирішив піти також», — ділиться Артур.
Оскільки юнак добре знався на тактичній медицині й неодноразово допомагав побратимам на полі бою, йому запропонували посаду санінструктора – і він погодився.
«Робота санінструктором – це і робота з документацією, і виїзди на передові позиції медиком: на «перше плече», «друге плече». «Перше плече» – виїзд на бронетехніці безпосередньо в зону бойових дій. «Друге плече» – більш безпечна зона: там поранений боєць передається до автомобіля швидкої допомоги», – пояснює гвардієць.
Сам Артур працює на «першому плечі». Каже, що кожна евакуація унікальна: наприклад, була складна евакуація, коли він один мав зберегти життя двох воїнів з травматичними ампутаціями. І вона завершилася успішно. Але зізнається: інколи опанувати себе буває дуже важко.
«Найгірше у критичних ситуаціях – власна невпевненість. Ти розмірковуєш над тим, чи зможеш ти допомогти, чи не зможеш. У голові проносяться думки: «А що буде, якщо у мене не вийде? Що буде потім? Як мені потім з цим жити?». Це все плутає та заважає, і дуже важливо своєчасно опанувати себе», – розповідає гвардієць.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
