Боєць Нацгвардії на псевдо Догі мобілізувався у 18 років – ще до 22 лютого 2022 року. Здобував освіту кінолога та плани довелося змінити через повномасштабне російське вторгнення. Чоловік став командиром відділення і попросився на фронт.
«Коли мене призначили на посаду командира відділення, проявив бажання виїхати в зону бойових дій. Цей виїзд у мене був першим. Звичайно, було страшно. Захід на позиції був не таким легким, як здавалося. Коли ми вже добралися до точки, був сильний натиск ворога: артилерія, постійні мінометні обстріли, працювали танки, штурмувала піхота. В них була перевага у техніці, артилерії та мінометах. Постійно були дрони-камікадзе. Вони застосовують хімічні атаки – з БпЛА скидають по відповідних точках газ і травлять, але ти розумієш, що мусиш зайти і тримати оборону, бо ворог тисне», – розповідає гвардієць.
Коли заходили на позиції, то доводилося з собою нести не лише боєкомплекти, а і воду, їжу та все необхідне. Адже доставити туди на транспорті все це вдається дуже нечасто. Війська агресора перебивають шляхи постачання, аби нашим захисникам було якомога складніше утримувати позиції.
«У мене найбільший страх був вистрілити вперше. Коли ти вже знаходишся близько до зони бойових дій, то налаштовуєш себе в першу чергу не панікувати. Прилетіло – впав, потім побіг далі. Треба стріляти – стріляєш. Щоб не було того ступору. Бо, коли в тебе паніка, можна підставити і побратимів, і самого себе. Якщо накручувати себе, то може призвести до біди. І товариш може впасти в паніку, і тоді треба якось підбадьорити його», – говорить Догі.
Дуже важливо слухати, що підказують люди, які мають власний бойовий досвід. Такі поради треба сприймати дуже уважно. Хоча багато чого з таких розповідей зрозуміють лише ті, хто був на війні, вважає гвардієць, а цивільним ці нюанси непотрібно переказувати.
«Після повернення буду мало чого розповідати. Бо вважаю, так: все, що було на війні, залишається на війні», – додає Догі.
Група інформації і комунікації Західного ТУ НГУ
