Після закінчення інституту в Краматорську сержант Владислав Шведчиков думав стати реабілітологом й допомагати ветеранам. Але повномасштабне вторгнення росії перекреслило ці плани: зараз він – старший бойовий медик зенітної ракетно-артилерійської батареї 18-ї Словʼянської бригади.
Владислав зізнається: батьки виховали його таким чином, що він ніколи не може кинути людину в біді – й неважливо, чи мова йде про побутову халепу, чи про війну. Тож коли 24 лютого 2022 року Владислав прокинувся від ракетного обстрілу, він точно знав, як діяти далі.
«Я розбудив дівчину, сказав: «Все, війна». Далі зібрав речі й подзвонив батькові, який на той момент вже служив досить довгий час (він ще у 2015 році пішов до війська добровольцем)… І сказав йому чекати на мене», – розповідає Владислав.
Батько був проти того, щоб син доєднався до війська. Але все ж запитав у командирів, чи потрібен частині медик. На щастя для Владислава, бригада потребувала санітарного інструктора в мінометній батареї, тож вже 25-го лютого юнак присягнув на вірність українському народу.
Наразі Владислав – старший бойовий медик. І його робота – рятувати людей: хоч українських воїнів, хоч полонених. Як, наприклад, військового, який прибув в Україну з Татарстану: його серйозно поранило в руку, але він все ж вижив – єдиний зі свого угрупування.
«Хлопці йому на досить високому рівні зробили перевʼязку. На шину, як я зрозумів, час не стали витрачати. А як вже мені доставили, то я йому швиденько шину наклав, подивився, чи нема інших поранень. А далі ним займалися відповідні люди. Він був при свідомості й розказував, що був на навчаннях. Але вже потім зізнався, що контрактник, і що воює з 2022 року. Це був кінець 2023-го – тож в окупанта бойовий досвід був пристойний», – ділиться історією Владислав.
Владислав переконаний, його робота важка, під час евакуації кожен член групи виконує свою справу та найголовніша роль належить водію. Саме від його дій залежить 70% успіху евакуації. Адже ще зранку дорога може бути нормальною, а увечері – понівеченою ракетами та авіабомбами.
«Водій мого екіпажу рази два точно рятував моє життя. Все залежало від його дій. І одного разу він не лише моє життя врятував, а ще й життя пораненого. Тому водії – дуже круті хлопці», – підсумовує бойовий медик.
