39-річний молодший лейтенант Сергій із позивним Болгарин проходить службу в 11-й бригаді імені Михайла Грушевського. Його бойовий шлях заслуговує на книгу або документальний фільм. Побратими гвардійця настільки поважають, що готові годинами слухати його неймовірні спогади.
До лютого 2022 року він був звичайним фермером та підприємцем, займався тваринництвом. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф, Сергій без вагань пішов добровольцем до одного з підрозділів територіальної оборони Миколаївщини, де створив групу оборони з фермерів та мисливців. Перші місяці його завданням було збирати розвіддані про кількість особового складу ворога та місце розташування їх ППО:
«Пам’ятаю, як на початку вторгнення, маючи взаємодію з командуванням Збройних сил України, мені запропонували зробити ризиковану розвідку, як цивільному, з добре підготовленою легендою. Бо могли ж взяти в полон. Я взяв легкову автівку, дівчину з собою для легенди й поїхав в бік розташування окупантів. З траси мене не пустили, але добре, що знав місцевість та заїхав з тилу», – пригадує чоловік.
На жаль, під час цієї операції в березні 2022 року Болгарин потрапив у полон. Він ділиться, що його вміння пожартувати та добре продумана легенда врятували йому життя.
«Переїхавши пагорб, я побачив бойові машини “Ураган”, “Смерч” тощо. Одним словом, велику кількість РСЗВ яким не було кінця-краю, і все це було замасковано. Я трохи пригальмував, хотів розвертатися, але зрозумів, що якщо це зроблю, то по мені відкриють вогонь. Миттєво прийняв рішення брати хитрістю. Наказав своїй напарниці посміхатися, що і врятувало нас від обстрілу. Намагалися об’їхати по колу, але нашу машину “накрили” російські розвідники в посадці», — розповідає боєць.
Тоді окупанти вирішили допитати гвардійця, адже жодних розпізнавальних знаків причетності до війська він не мав. Болгарин жартами намагався довести, що просто віз ліки та заблукав. На щастя, через деякий час його відпустили й навіть дали записку, щоб його пропустили на інших ворожих блокпостах.
Сергій неодноразово ризикував своїм життям, аби наблизити нашу перемогу. Якось його автівка потрапила під обстріл, але врятувала біла тканина на машині, а також вдалося помітити колону, яка йшла на Вознесенськ.
«Пам’ятаю, танк навів дуло, я опустив голову і вже не знав, чи підніму її ще раз. Але вони зупинилися і пропустили нас. Потім зміг передати координати нашому військовому керівництву, зайшла наша авіація й відпрацювала. Розбомбили там усе», — розповідає гвардієць.
Військовий згадує перші тижні з гордістю, адже, попри страх та нерозуміння, що буде далі, його підрозділ “МИСЛИВЦІ” спільно з іншими складовими Сил оборони вміло давав відсіч загарбникам і зупиняв наступ на Вознесенськ.
За словами Сергія, коли їх зупинили загарбники, потрібно було швидко реагувати, щоб ті не почали стріляти по машині. Гвардієць сказав росіянам, що їде з дитиною, але раптом у небі з’явився український літак, і ворог почав працювати по ньому:
«Наш літак збили ракетою від ЗРГК “Панцир-С1”. Ці нелюди наказали взяти пілота живим, а нас звинуватили в тому, що ми навідники. Вдалося вмовити їх не чіпати дівчину, а мене повели через поля».
Коли почався наступ, підрозділ Болгарина відстежував бронетехніку ворога. За 20 кілометрів були мисливські угіддя, де боєць бачив близько 48 танків, 16 БТРів, а позаду йшли бензовози. Військові планували вдарити по колоні, але дали наказ підпустити їх ближче до міста, де їх “зустріла” артилерія та авіація, а потім хлопці Болгарича відловлювали залишки ворога.
«І ось ми бачимо: йде на танковій ході “Урал” та БТР. Я з РПГ був поруч, ми з посадки працювали. Кажу: “Запускаємо наші “кліщі” та перехресним вогнем накриваємо їх”. Була перестрілка, у нас були поранені. Зранку ми повернулися і забрали Урал. Потім його передали Національній поліції для перевезення гармати», — розповідає Сергій.
Одного разу боєць врятував життя своїм побратимам, але сам отримав поранення. Він вивозив двох поранених, виїхав на трасу, де вся дорога була під щільним вогнем. Гвардієць їхав максимально швидко, але ворог обстрілював усі машини. Дорогу перекрили тракторами та газелями, Сергій намагався проїхати узбіччям, але наїхав на уламок і пробив колесо. Тоді окупанти дали чергу по водійському місцю. Пробили обидві руки в районі ліктів, пощастило, що не зачепили артерію. Але спочатку Болгарич довіз бійців, а вже потім звернувся до лікаря. Попри серйозні поранення, одразу рвався знову в бій.
Рішення йти служити до 11-ї бригади ім. М. Грушевського НГУ чоловік пояснює бажанням вийти на новий рівень, покращити свої навички та опанувати нові, щоб ще ефективніше виконувати завдання з повернення українських територій.Мрія Сергія — щоб Україна якомога швидше перемогла і він зміг повернутися до своєї родини. Зараз його дружина одна виховує двох дітей, стежить за господарством та підтримує чоловіка морально.
Одразу після Перемоги Болгарин планує організувати масштабне свято у своєму селі, яке триватиме щонайменше тиждень, і запросити всіх друзів та охочих. Але зараз потрібно докласти ще більше зусиль, стати ще сильнішими та працювати з подвійною енергією, щоб Україна знову була вільною та квітучою.
Група інформації і комунікації Південного Одеського ТУ
