Ворога не обирають за національністю, його треба знищувати. Так говорить боєць 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України Микола з позивним Палич. Чоловік народився в росії, у тимчасово окупованому Криму лишилася рідня. А от будинок для своєї родини почав будувати саме в українському Харкові. І мріє, щоб туди змогли повернутись донька з онуком.
Палич показав бойову зброю, відбиту в окупантів, та розповів, який бойовий вихід дався найтяжче.
«Стріляє тихіше, з меншою віддачею, не боїться пилу, бруду та води», – нахвалює свою бойову зброю Микола. Модернізований автомат Калашникова з побратимом здобули на ворожих позиціях у Серебрянському лісі.
«Це ми просто з напарником, побратимом, вирішили сходити до бліндажів ворога, подивитись, що там цікавого. Там зустріли кількох бійців, які там і залишились лежати, а їхня зброя дісталась нам. Найголовніше – без збоїв стріляє та своїх же валить», – розповідає Палич.
Невідомо, чи переймались окупанти за втрачену зброю, а от на своїх поранених та вбитих, говорить Микола, їм байдуже.
«Вони поранених не забирають. Двохсотих тим більше не забирають, залишають їх. Поранених командирів вони ще намагаються рятувати, а на рядових — їм однаково», – ділиться інформацією гвардієць.
Трофейний АК не тільки окупантів нищить — вберіг гвардійця від поранення.
«Це прилетів уламок, – Палич показує відмітину на АК від кулі, – власне кажучи, якби не потрапив сюди, потрапив би мені в ногу».
Микола народився в росії, рідні лишились в тимчасово окупованому Криму. На початку великої війни чоловік, будівельник за фахом, жив у Харкові. Цивільна професія згодилась і у війську.
«Коли ми були у Серебрянському лісництві, зайшли на позицію, практично зруйновану і зроблену неправильно. Не було бійниць, оглядових точок. Ми все переробили, новий бліндаж збудували, з накатами, і нас звідти вже не могли вибити», – пригадує Микола.
По позиціях гвардійців під Кремінною на Луганщині, розповідає Палич, ворог гатить майже без зупину. В цьому гвардієць переконався під час першого ж бойового виходу.
«Одразу в бій, вранці Горинич (радянська установка розмінування УР-77 «Змій Горинич» – ред.) по нас відпрацював, потім пів дня — міномети, потім полізли окупанти. І так практично протягом трьох місяців», – ділиться спогадами з журналістами наш герой.
До бойової позиції під Кліщіївкою на Донеччині довелось йти пішки вісім кілометрів по багнюці. Тримались без води та майже без боєприпасів.
«Закінчувався БК, і нам його не могли піднести, тому що над нами постійно висять квадрокоптери зі скидами та вибратись та переміститись нікуди», – пояснює Микола.
За сміливість Палич представлений до нагородження медаллю Національної гвардії “За звитягу”. Хоча сам гвардієць вважає себе рівним своїм побратимам.
«Мабуть, за знищених окупантів … – розмірковує Палич, за що командування подало його на нагородження державною відзнакою. – І так сталось, що я трохи по їхніх бліндажах полазив. Добув цифрові радіостанції, що потім проти них же стали працювати. Тому що відмінно працювало прослуховування. За допомогу побратимам, за те, що утримав позиції …»
Знищуючи окупантів на різних ділянках фронту, гвардієць Микола мріє добудувати свій будинок у Харкові. Двоповерховий та комфортний для родини. І щоб туди змогли повернутись з евакуації та знову почуватись у безпеці донька з онуком.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ за матеріалами телеканалу “Прямий”
