Відверта розмова про стиль командування, психологічні якості бійців, поранення, оборону важких позицій та «ненароджених для війни».
На небі ані хмаринки. Харків лишився позаду, зараз під колесами земля – ґрунтовка до кордону з росією, ліс. У тіні дерев з’являється ефект теплиці – тут ще спекотніше та важче дихається, ніж у місті.
Нас зустрічає гвардієць Андрій на позивний Чикаго. Військовослужбовцю 54 роки, він командир роти одного з бойових батальйонів. Служить з травня 2022 року. Свого часу служив строкову службу в Києві, закінчив ХАІ, працював у поліції, потім займався будівельною справою.
«Я до 16 років займався хокеєм, та все життя вболіваю за команду «Chicago blackhawks», – пояснює свій позивний гвардієць.
У 29 років до хокею додалося захоплення Джиу-джитсу – Чикаго має 2-й дан з цього виду єдиноборства, брав участь у всеукраїнських змаганнях. Але напад росії на нашу країну змінив життя Андрія.
«Початок вторгнення я зустрів дома, як абсолютна більшість українців. Ранок, вибухи, розгубленість. Два місяці я був волонтером. Рідні мої вже у Львів поїхали, то я згадав усі зв’язки й допомагав цивільним як міг – ми привозили харчі та роздавали людям на вулицях спустошеного тоді Харкова. А тоді зрозумів, що треба йти», – пригадує Андрій початок широкомасштабної війни.
Після курсу підготовки, у червні опинився під Балаклією. Далі була ротація, а з нею і чергування на позиціях по обороні стратегічного об’єкта, будівництво лінії укріплень та бліндажів, тренування із закордонними інструкторами.
«Щойно ми закінчили курс та отримали сертифікати, нас відпустили додому на добу, але й ту не добули. Командир зателефонував на ранок і сказав терміново повернутися, бо ми вдень висуваємось – так для нас восени 2022-го почався Харківський контрнаступ», — говорить Чикаго.
Ліс навкруги нас нагадує мурашник — гвардійці несуть дошки, каністри, сітки, інструмент, десь працюють молотком, пилка прорізає тягуче повітря неквапливим гомоном. У постаті Чикаго прослідковується спокійна впевненість. Наш герой говорить спокійно, переконливо та коротко. Побратими кажуть, що в разі загострення якоїсь локальної ситуації Андрій не почне кричати, а говоритиме лише тихіше та повільніше, щоб довелося прислухатися, кому треба – так акцентується увага.
«Офіцерське звання я отримав у грудні 2022 року, мене поставили керувати ротою. Потім ми виїхали на позиції поблизу Кремінної. Там завжди було тяжко. Ворог дізнався, що у нас ротація і пішов у масований наступ на нашій ділянці відповідальності. Піхота і броня, за підтримки артилерії та мінометів. Все, що я бачив до Серебрянського лісу, тепер здається чимось несерйозним», – вважає гвардієць.
Позицію Чикаго російські окупанти штурмували 01 лютого 2023 року. Ворогу вдалося зайти у тил Сил оборони. Танк і БМП працювали по них впритул. Андрій отримав осколкове поранення після пострілу танка, уламки попали біля легеневої артерії та до низу живота. А ще й контузія. Під час бою по рації пролунало: «Чикаго – все»! Та через деякий час Чикаго вийшов на зв’язок. Дві години поранений гвардієць керував обороною позиції. Лише після відбиття атаки сам поїхав до лікарів. Там його чекав спочатку хибний діагноз і відправлення на більш ретельне дослідження. Тричі Андрію довелося змінити лікарню, аж поки нашому побратиму зробили операцію. Після швидкої реабілітації Чикаго повернувся до своїх хлопців.
На питання про мотив служби наш герой відповів розгорнуто:
«Соромно бути здоровим та не бути військовим під час війни у твоїй країні. Особливо болісно бачити жінку-військовослужбовця та цивільних чоловіків поряд. Однак я вже зрозумів, що не всі можуть воювати чи просто навіть служити. Багато хто з цього переліку просто попали у погану компанію та наслухалися фігні, хоча трапляються і принципові гади. Як показав мій досвід, найкращі воїни – це зазвичай скромні та стримані хлопці. Ті, хто кричить, що рватиме руками ворога, після перших прильотів зазвичай тікають, а мовчазні хлопці лишаються до кінця і не віддають позицію».
У грудні 2023 року Андрія було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
«Я з честю вдягаю форму НГУ. Відчуваю, що зараз я тут потрібен і роблю все залежне від мене. Вірю в нашу перемогу і думаю, що до неї залишилося вже недовго. Про майбутнє не думав, але якщо буду потрібен і надалі – залишуся служити», – акцентує Чикаго.
За час російсько-української війни поступово сформувалася нова генерація офіцерів, для яких підлеглі – побратими. Чикаго належить саме до такого типу командирів.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
