Що таке гвардійський РЕБ та наскільки він складає конкуренцію ворожому в сучасних умовах війни, розповів офіцер 18 Слов’янської бригади Нацгвардії Андрій Безсонов.
Андрій Безсонов родом з Ізмаїла. У цивільному житті був моряком. Має дві вищі освіти. До 2011 року працював у бізнесі. З 2012 року вирішив трохи поміняти своє життя і вийшов в море. Сьогодні сфера його діяльності — застосування засобів радіоелектронної боротьби.
«Рішення [піти до війська] прийняв одразу, як тільки почалась гаряча фаза [повномасштабне вторгнення]. Я прийшов до військкомату, бо мав бажання служити у ВМФ. Але мені відмовили, сказали, що моряки не потрібні, спитали, що я ще вмію. Я сказав, що це сфера зв’язку. Бо зв’язок – це моє хобі. Далі був зв’язківцем, і десь дев’ять місяців потому рішенням командира був переведений на напрям радіоелектронної боротьби. Наш підрозділ виконує дві основні функції – це радіотехнічна розвідка, тобто визначення місця зльоту ворожих БпЛА, передача цих даних на суміжні підрозділи, в кращому випадку – це нанесення вогневого ураження, захист власних підрозділів, особового складу та техніки. Захист, перш за все, від БпЛА, від FPV», — пояснює Андрій.
Гвардієць тверезо оцінює ситуацію на своєму напрямку, зокрема у сфері РЕБ чи РЕР. Сфера швидко розвивається.
«Кількість та розмаїття засобів радіоелектронної боротьби противника — це, часто, гра на публіку. Бо якщо вони десь, умовно, показали якийсь там засіб, то це зовсім не означає, що цей засіб фактично доїде до лінії фронту і буде там використовуватись. Є у нас прецеденти, коли ми визначали їхні позиції [БпЛА чи РЕБ], наносили вогневе ураження, і більше з цього квадрату нічого не працювало. Ми використовуємо техніку українського виробництва. Є засоби радіотехнічної розвідки, радіоелектронної боротьби, які по своїх характеристиках знаходяться на досить високому рівні. У нас є дуже гарні інформаційні системи, системи інформаційної боєздатності, які допомагають мені та моєму командиру взводу в роботі, в організації. У жодній доповіді розвідки я не бачив, що у росіян є щось схоже на наші системи. Це дуже позитивний момент. Але є й інші нюанси. Якщо ви проведете мінімальний тренінг 5-6 тижнів, то у вас буде піхотинець, який вміє копати, надавати собі першу медичну допомогу, зібрати свій АК. Натомість радіоелектронній боротьбі люди вчаться по 5 років у військових ВНЗ. Тому спеціалістів бракує», — ділиться гвардієць.
Андрій тішиться, що на момент інтерв’ю він не втратив жодного підлеглого загиблим чи пораненим. Одна з причин — командир взводу, який має досвід штурмових дій, який дозволяє організувати роботу так, щоб максимально зберегти особовий склад при виконанні бойових завдань.
«Усім своїм людям я говорю так: я ніколи вас не пошлю туди, куди я не полізу сам. І говорю, що я клянуся, що я хочу жити, я хочу повернутись додому. Якщо я туди лізу, значить я зважив усі «за», «проти», «ризик». Це працює. Ми робимо свою справу», — підводить останню риску в інтерв’ю Андрій.
Матеріал створено у рамках проєкту «Герої серед нас» за підтримки Донецької ОДА (ОВА) та телеканалу Донеччина TV.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
