Командир взводу 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України з позивним Донбас — доброволець. У бою під Кремінною гвардійці під його командуванням, викликали вогонь на себе, щоб бойові побратими із ЗСУ змогли підбити два ворожих танки.
Тоді слобожанський гвардієць зрозумів, що війна — як шахи, якщо хтось веде, не обов’язково виграє партію. Про перший бій, що ледь не став для Донбаса останнім, і чому відступати небезпечніше, ніж утримувати позиції, наш герой розповів репортеру національного телеканалу «Прямий» Юлії Губській.
Два російських підбитих танки догорають в лісі під Кремінною на Луганщині. Торік взимку цей бій став першим для офіцера 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України з позивним Донбас
«Знаєте, коли вилазиш з окопу і бачиш, як у фільмах про Другу Світову війну, що танк їде на тебе, я подумав, що це мій перший та останній контактний бій», — ділиться думками наш герой.
Танки противника, згадує Донбас, пройшли позиції з десятьма гвардійцями. Далі їх зупинили протитанкові розрахунки. Поки гвардійці відсікали шлях ворожої піхоти, танки спробували повернутись назад.
«Піхоту ми відрізали, танки вимушено розвернулись. Десь за 25 метрів від нас він підірвався, роззувся на міні. Не знаю нащо, командир танка виліз, його прицільно зняв мій лівий фланг», — пригадує гвардієць.
Другий танк, говорить Донбас, відкрив вогонь. Тоді слобожанські гвардійці викликали вогонь на себе. Заради того, щоб допомогти бойовим побратимам із ЗСУ підбити ворожу техніку.
«Перша наша міна лягла дуже близько, нам дали коректування. Ми його не підбили тоді артилерією, але налякали. Його вже скидом з дрона добили. Того дня по фронту дві одиниці техніки ми знищили», – гордо розповідає гвардієць та продовжує: «На питання, як ви зупинили танки, з чого стріляли, я зазвичай відповідаю — летіло все, що можна. Коли закінчилось протитанкове, пішло звичайне – стрілкове».
Відступати гвардійці не збирались. Командир взводу Донбас розмовляє з кожним бійцем перед бойовим виходом. Це важливо, переконаний офіцер, як і військова підготовка. Настанова спільна для всіх — боятись не соромно, ганьба — зрадити своїх
«Якщо один з них почне відступати, загинуть усі, і шансів у нас не буде. Бо розвертаючись спиною до противника, 90 чи 95% того, що ти загинеш. І втрата позиції означає втрату позиції по флангу», — пояснює свою позицію офіцер.
Виважений та надійний, розповідає про бойового побратима 55-річний боєць з позивним Арафат. Чоловік — військовий водій. На позиціях одним з перших дізнається новини.
«Ось про Донбаса говорили, коли на нього вийшли два танки, вони позиції не залишили. Вони були підбиті. Поранені були, але Слава Богу без двохсотих. Тобто як про людину — цього достатньо. Все, що про нього кажуть — на нього можна покластись!» – розповідає Арафат.
До військової частини Нацгвардії Донбас прийшов добровольцем у лютому двадцять другого року. Будівлі, де перші дні навчались добровольці, більше немає. Її розбомбили окупанти — гвардійці ледь встигли виїхати.
«Раніше я думав, немає нічого більш марного, ніж військовий у мирний, цивільний час. Зараз, я шкодую, що не готувався до цього як професійний військовий», – говорить гвардієць.
Добровольці, говорить Донбас, на початку війни змогли стримати ворога на Харківщині. Це дозволило військам перегрупуватись та озброїтись. Нині воїн впевнений — чисельна та збройна перевага окупантів не гарантує їм бажаного.
«Бій це ж цікаво, війна як шахи. Те, що зараз один веде, не означає, що він виграє партію. І це наша земля, ми — вдома. Це дає сили завжди. Тут все рідне, ти все знаєш. А ворог — як з ліхтариком у темному підвалі», – вважає офіцер 5-ї Слобожанської бригади.
Командир взводу Донбас нагороджений нагрудним знаком «За відвагу» та медаллю «За оборону України». В Харкові на воїна чекає дружина. Коли повернеться до цивільного життя, Донбас не знає. Говорить, мир в Україну повернуть знищення ворога на нашій землі та економічні санкції проти агресора.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
