Менш ніж за століття військова інженерна техніка пережила справжню еволюцію – від перших прототипів тягачів і бульдозерів на гусеничному чи колісному шасі до багатоцільових роботизованих систем, якими керують віддалено. Ці машини створені для того, щоб виконувати різні завдання: розчищати шлях серед завалів, наводити переправи через річки, прокладати проїзд через протитанкові рови, допомагати обладнувати траншеї та інженерні загородження. Але в умовах бойових дій, коли ширина «кіл зони» сягає 25–30 кілометрів, чи не найактуальнішою їхньою функцією є дистанційне мінування та розмінування територій.
Наземний робот Ratel S повертається із завдання з мінування. Назва машини походить від африканського хижака – медоїда, відомого своєю силою та витривалістю. Ratel S може нести дві протитанкові міни ТМ-62 або дві 120-мм мінометні міни, а за потреби використовуватися як камікадзе
Від танкових тралів до роботів
Професія військового інженера завжди вважалася чи не найнебезпечнішою, адже під час наступу сапери рухалися першими, торуючи шлях основним підрозділам. Вона потребувала досвіду, витривалості та неабиякої фізичної сили. Тож як тільки прогрес дав можливість хоч трохи полегшити працю саперів, стали з’являтися відповідні технічні засоби.
Переломним моментом у розвитку військової інженерної техніки стала Друга світова війна. Масове застосування мінних полів, протитанкових ровів, дротяних загороджень та укріплень, а також зруйнована інфраструктура прискорили пошук рішень щодо механізації значного обсягу робіт. На озброєння армій обох сторін конфлікту стали надходити спеціалізовані машини на танкових шасі. Танк поступово переставав бути лише носієм гармати й перетворювався на універсальну платформу, здатну розміновувати маршрути, прокладати проходи, долати рови тощо. Майже ідентичну картину ми спостерігаємо нині, коли різні функції інженерної техніки починають виконувати наземні роботизовані комплекси.
Втім, про це – трохи згодом, а поки що зробимо короткий огляд броньованих помічників військових інженерів минулого, що подекуди й досі служать вірою і правдою українським захисникам. У повоєнний період у СРСР почалася масова механізація інженерних військ. Однією з характерних машин цього періоду став БАТ (бульдозер-артилерійський тягач) зразка 1953 року. Ця машина послужила прототипом для цілого сімейства: БАТ-М (1963 р.), БАТ-2 (1980 р.), який, до речі, розроблявся у Харкові і понині перебуває на озброєнні Сил підтримки ЗСУ. Ще одне сімейство залізних велетнів – інженерні машини розгородження. ІМР-1 на базі танка Т-55 була прийнята на озброєння у 1969 році, ІМР-2 на базі танка Т-72 – у 1980 році і також використовується зараз нашими військовими.
Західні армії розвивали аналогічний підхід. У США в 1965 році з’явилася гусенична броньована інженерна машина M728 CEV на базі танка M60. Вона поєднувала броньоване шасі з бульдозерним обладнанням, краном та іншими засобами для інженерних робіт і експлуатувалася аж до недавнього часу, коли її замінили на сучасніші M1150 на базі танка M1 Abrams. У Великій Британії з’явилися спеціалізовані інженерні машини сімейства Challenger, а в Німеччині – машини на базі Leopard.
У період Холодної війни активно вдосконалювалися й засоби подолання мінних полів. Радянські танки та інженерна техніка отримували мінні трали сімейства КМТ, призначені для пророблення проходів у мінних загородженнях. У країнах НАТО використовувалися власні тральні системи та інженерні машини розмінування. Принцип був спільним: створити прохід для техніки, підриваючи міни або відкопуючи їх і відкидаючи убік.
Після завершення Холодної війни характер військових операцій змінився. На перший план поряд із класичним забезпеченням маневру вийшли розмінування, робота в населених пунктах, ліквідація завалів, відновлення доріг і підтримка військ під час тривалих локальних операцій. У Німеччині на базі Leopard 2 створили Dachs – броньовану інженерну машину, призначену для земляних робіт, підготовки позицій, розчищення перешкод та інших завдань. Пізніше з’явився Kodiak, який поєднує бульдозерне обладнання, кран-маніпулятор та інші інженерні засоби.
На початку XXI століття відбувся важливий технологічний зсув: частину інженерних завдань почали передавати машинам без екіпажу. Причина очевидна – інженерні роботи часто виконуються там, де ризик для людини найбільший: на мінних полях, перед загородженнями, під час розбирання завалів або поблизу зони бойових дій. «Піонерами» цього напрямку стали дистанційно керовані машини розмінування. Однією з перших у світі серійно виробляти роботизовані машини для розмінування почала хорватська компанія DOK-ING. Залежно від комплектації НРК сімейства MV можуть використовувати фрезерні або ланцюгові робочі органи для механізованого очищення ґрунту, а спеціальне обладнання дає змогу виконувати роботи з небезпечними предметами. У межах допомоги від держав-партнерів такі НРК почали постачатися підрозділам ЗСУ та ДСНС України після початку повномасштабного вторгнення. До речі, в Україні нині НРК компанії DOK-ING збирають, ремонтують, а подекуди й виготовляють власні запчастини для них.
Слід зазначити, що безпілотники серії MV, так само як і схожі на них словенський роботизований комплекс розмінування BOZENA, італійський PT-300 D:MINE, швейцарський GCS-200 призначені для гуманітарного розмінування. Це великі потужні машини вагою в 10-12 тонн, що здатні дистанційно розчищати великі ділянки території. Втім, на передовій вони стануть легкою здобиччю для ворожих FPV. Тут потрібні дешевші, компактні й не такі помітні пристрої, як-от український роботизований комплекс «Змій».
БАТ-2 розробки Харківського конструкторського бюро попри поважний вік й досі допомагає українським військовим інженерам долати завали та прокладати шляхи
Фронтові концепції вітчизняних НРК
Необхідність у таких НРК гостро проявилася під час українського контрнаступу влітку 2023 року, який оголив значний дефіцит спеціалізованих засобів розмінування – на той момент підрозділи були забезпечені ними лише на 15% потреби. На відміну від росіян, українські захисники не застосовують тактику лобових атак, тож маневрова оборона та стрімкі контратаки вимагають створення проходів у мінно-вибухових загородженнях безпосередньо в ході бою.
Відповіддю на цей виклик стала масштабна роботизація. Лише минулого року Міністерство оборони законтрактувало рекордні 50 тисяч наземних роботизованих комплексів різних типів. Звісно, переважна більшість із них виконує суто логістичні завдання із доставки корисних вантажів на позиції та евакуації поранених та загиблих. За потреби практично будь-яку роботизовану платформу можна обладнати туреллю під кулемет і відправити на штурм ворожих позицій. Проте деякі роботи «заточені» під суто саперні завдання. Про них, власне, й піде мова.
Окрім уже згаданого «Змія», вітчизняні розробники оперативно запропонували низку альтернативних платформ, зокрема «Саламандру» від компанії Temerland та Ratel Deminer від Ratel Robotics. Український ринок НРК швидко переріс етап поодиноких експериментальних стартапів. Висока насиченість фронту FPV-дронами змусила конструкторів відмовитися від ідеї «універсального робота» на користь розвитку трьох концептуальних векторів.
Першим таким вектором є розділення за ваговими категоріями та акцент на ремонтопридатність. Спроби застосувати легкі НРК для нейтралізації протитанкових мін типу ТМ-62 виявилися неекономічними, адже детонація 7–10 кг тротилу повністю знищує легку платформу. Для таких завдань сформувався сегмент важчих машин. Головний акцент у їхній конструкції зроблено не на бронезахисті, а на можливості швидкого відновлення: модульні роторні трали чи винесені молоти легко замінюються в польових умовах на запасні одразу після підриву.
Другий вектор – зміна тактики: перехід від суцільного тралення до точкового впливу. Проорювання ґрунту під постійним прицілом ворожої артилерії надто ризиковане для будь- якої техніки. Через це малі та середні НРК дедалі частіше використовуються як доставники саперних зарядів: робот підвозить накладну вибухівку до виявленої міни, скидає її та відходить на безпечну відстань для дистанційного підриву.
Третім вектором є сенсорне картографування та збір даних про місцевість. Сучасний НРК розмінування – це насамперед високоточний розвідник. Комплекси масово оснащуються магнітометричними датчиками та LiDAR-сканерами, створюючи цифрову карту мінного поля, що дає змогу саперам знешкоджувати боєприпаси точково, а не рухатися наосліп.
Завдяки системній підтримці національного кластеру оборонних інновацій «Brave1», грантовим програмам і спрощеним процедурам кодифікації за стандартами НАТО, десятки українських розробок отримали допуск до експлуатації та вийшли на серійне державне контрактування. Вітчизняний оборонпром сформував дієву екосистему, де робот-сканер, легкий НРК для протипіхотних мін, важка платформа чи дрон-доставник працюють як єдиний злагоджений механізм.
Втім, створення проходів у мінних полях – це лише частина завдань. Через розчищені коридори слід налагоджувати інженерну логістику, що полягає у підвезенні саперних матеріалів, мінно-вибухових та інших матеріальних засобів. Для розв’язання цієї проблеми Сили оборони масово впроваджують важкі безпілотні платформи. Зокрема, важливим кроком стала передача Національній гвардії України у вересні 2026 року першої партії з 10 роботизованих комплексів Protector зі 100 законтрактованих одиниць, профінансованих урядом Німеччини.
Ці 190-сильні дизельні машини від «Української бронетехніки» здатні перевозити 1480 кг вантажу та буксирувати до 4 тонн. Вони закривають критичні потреби військових інженерів та артилеристів під час підвозу важких боєприпасів і мінно-загороджувального майна під вогнем без потреби у водіях. Protector, оснащений захищеним зв’язком через Starlink, LTE та mesh-радіомережі із запасом ходу 400 км вже проходить обкатку в Окремій артилерійській бригаді НГУ.
Комплекс добре показав себе в нашій бригаді. Особливо хочу відзначити чутливість та плавність керування в умовах, далеких від ідеальних»,– зазначає сержант Євген Кочергін.
Як саме ця концептуальна екосистема та нові технічні рішення працюють на «нулі», показують приклади різних бойових підрозділів Нацгвардії, де теорія інженерної роботизації щодня втілюється у практичні спецоперації.
Досвід «Кондора»
Складна ситуація на лінії бойового зіткнення змушує українських захисників масово впроваджувати наземну робототехніку, і Нацгвардія тут не є винятком. Подібний системний підхід сьогодні стає типовим для багатьох підрозділів, що воюють. Одним із яскравих прикладів є досвід роти наземних безпілотних комплексів батальйону «Кондор» із 1 бригади оперативного призначення НГУ «Буревій». Як і в багатьох їхніх побратимів на інших ділянках фронту, щоденна інженерна та бойова робота гвардійців ґрунтується на поєднанні різнотипних систем. Арсенал підрозділу налічує близько півтора десятка видів НРК: від компактних «Тарганів» і Ratel S до важких «Гуліверів», «Рисей Pro» та «Зміїв».
Окрім логістичних місій, «Кондор» активно виконує завдання з дистанційного мінування та розмінування території, а за потреби використовує НРК як дрони-камікадзе. Для прокладання шляхів через заміновані ділянки гвардійці залучають НРК «Змій», оснащений спеціальним механічним тралом – обертовим барабаном із важкими ланцюгами, які ударяють по ґрунту та ініціюють спрацювання протипіхотних мін.
Серед арсеналу роти наземних безпілотних комплексів батальйону «Кондор» є як інженерні, так і логістичні НРК
Інший робот, Ratel S, оснащений спеціальною «сівалкою» для дистанційного мінування. Завдяки низькому профілю ця компактна платформа здатна непомітно виставляти мінні загородження або за потреби виконувати роль камікадзе: робот може нести дві протитанкові міни ТМ-62 чи дві 120-мм мінометні міни та приховано наблизитися до ворожого бліндажа або командно-спостережного пункту. Втім, оператори зазначають, що зараз як камікадзе їх майже не застосовують:
Річ у тім, що завдяки активності наших FPV-дронів ворог намагається не накопичуватися в одному місці. А витрачати НРК на одного окупанта – завелика честь», – пояснюють вони.
Яскравим прикладом нестандартного використання Ratel S стала успішна місія взимку 2026 року на Покровському напрямку. Поблизу одного з населених пунктів російська піхота знайшла шлях у тил українських позицій через водогінну трубу та накопичувалася всередині. Українське командування вирішило ліквідувати цю лазівку дистанційно. Оператори НРК приховано, човниковими рейсами під носом у ворога, підвезли до труби 21 протитанкову міну. Після цього сапери заклали вибухівку – і потужний вибух повністю накрив трубою російську операцію «Труба».
Половину цих мін завіз я, половину – інший пілот. Їхати довелося під носом у ворога. Складність була ще й в тому, що за шаром снігу не було видно, що під ним. Навіть маленька міна ПФМ-1 «Пелюстка» могла спричинити великий вибух і зірвати всю операцію», – згадує оператор НРК солдат Валентин Мисковець.
Не менш захопливою виявилася операція, коли гвардійці дізналися, що на ворожій позиції в лісосмузі невдовзі відбуватиметься перезміна. Зустріти «гостей» вирушив роботизований комплекс D-21-12R, оснащений великокаліберним кулеметом «Браунінг». Коли робот відкрив вогонь по противнику, окупанти спершу навіть не розуміли, звідки він ведеться. На жаль, НРК з цієї місії не повернувся – під час відходу у нього поцілив ворожий FPV-дрон. Втім, безсумнівно, ця втрата не йде в жодне порівняння з тим, що іще рік-два тому на його місці могла б бути людина.
Найефективніше використовувати озброєних роботів у зв’язці з піхотою, яку вони прикривають. Наприклад, коли ворог інфільтрується вглиб наших позицій і треба провести зачистку. Тактика застосування таких НРК ще розробляється. Вони можуть працювати із закритої позиції або непомітно заходити у фланг ворога. Паралельно тестуємо на них різні бойові модулі – від автоматичних гранатометів до НУРСів», – розповідає заступник командира роти старший лейтенант Сергій Залевський.
Подібні бойові операції на передньому краї доводять, що НРК поступово формують новий, повноцінний складник сучасної технологічної війни, де інженерна розвідка, приховане мінування, доставка майна та використання автономних вогневих модулів працюють як єдина система. Практичний досвід, який Сили безпеки й оборони здобувають у бою, стає головним рушієм для розробників, визначаючи майбутній вектор розвитку українських НРК – створення ще більш автономних, захищених і гнучких машин, здатних зберігати найцінніше – життя українських військовослужбовців. Оцінки та зауваження таких підрозділів, як «Кондор», допомагають розробникам визначати, якими будуть українські НРК нового покоління.
За матеріалами видання «Гвардія»
