На перший погляд В’ячеслав – суворий чоловік із густою бородою, кремезною статурою та небагатослівним характером. Але ті хто служить із ним поруч, знають: за цією зовнішністю – людина, яка вміє підтримати, вислухати й знайти підхід до кожного.
Позивний Бабуля має свою історію. Він походить від грузинського слова «бабуа», що означає дідусь. Так і закріпилося це ім’я за В’ячеславом.
До військової служби він близько десяти років керував готелем. Відповідав за роботу персоналу: підбирав працівників, навчав новачків, допомагав їм адаптуватися та розвивати професійні навички.
У мене був досвід управління людьми. Я займався підбором персоналу, навчанням, адаптацією, оцінюванням навичок. Потрібно було зрозуміти, хто на що здатний, кому яка робота підходить і як максимально швидко людина інтегрується в колектив», – розповідає В’ячеслав.
За десять років через готель пройшли тисячі гостей. За словами В’ячеслава, за цей час він отримав близько восьми тисяч оцінок, і лише дві з них свідчили про негативний досвід взаємодії з ним.
25 березня 2022 року В’ячеслав добровільно долучився до війська.
Я пішов служити не заради грошей. Для мене це був громадянський обов’язок. Я розумів, що маю бути там, де можу бути корисним своїй державі», – пояснює він.
Рішення підтримала й дружина – саме вона відвезла його до місця, звідки почався військовий шлях. Уже на початку квітня В’ячеслав виконував завдання з охорони важливих об’єктів.
Попередній досвід управління людьми допоміг йому й у війську. Приблизно через три з половиною місяці служби він отримав перше сержантське звання, згодом став командиром відділення, а потім – головним сержантом взводу. В’ячеслав проходив навчання, підтверджував кваліфікацію та продовжував розвиватися.
Та зупинятися на досягнутому він не збирався. Згодом долучився до напряму безпілотних літальних апаратів. Пройшов підготовку, а потім залишився навчати інших військовослужбовців. Інструкторській роботі присвятив близько півтора року, здобувши відповідну кваліфікацію.
Тоді безпілотники були новим напрямом. Війна змінювалася, змінювалися підходи до ведення бойових дій. Було зрозуміло, що за цим напрямом велике майбутнє, тому я хотів розвиватися в ньому й передавати свої знання іншим», – говорить В’ячеслав.
Сьогодні він – головний сержант батареї зенітних безпілотних авіаційних комплексів 10 бригади. Серед його завдань – робота з особовим складом, підготовка військовослужбовців і формування команди, яка здатна злагоджено виконувати поставлені завдання.
І тут знову допомагає досвід із цивільного життя. В’ячеслав переконаний: перш ніж визначати людину на певну посаду, потрібно зрозуміти її сильні сторони.
Я дивлюся на освіту, попередній досвід, навички, захоплення. Важливо зрозуміти, що людина вміє, як мислить, як спілкується з іншими. Після навчання її потрібно оцінити ще раз. Можливо, вона розкрилася з іншого боку, можливо, їй більше підходить інша роль», – розповідає головний сержант
На його думку, окрім професійних навичок важливо враховувати й те, як люди взаємодіють між собою. Адже навіть сильні фахівці не завжди можуть ефективно працювати разом, якщо між ними немає взаєморозуміння.
В екіпажі люди мають працювати разом роками. У кожного свій характер, свій досвід, своє бачення. Тому потрібно дивитися, як вони спілкуються, як розподіляють обов’язки, чи можуть домовлятися. Команду потрібно формувати так, щоб люди доповнювали одне одного», – переконаний захисник.
В’ячеслав не вважає, що його підхід до управління людьми кардинально змінився після переходу з цивільної роботи до війська.
Звісно, військова служба має свої вимоги, а ціна помилки тут значно вища. Але в основі роботи з людьми, переконаний В’ячеслав, залишаються розуміння, справедливість і вміння побачити, на що здатен кожен.
Саме тому для нього важливо не просто розподілити обов’язки, а допомогти кожному військовослужбовцю знайти своє місце в команді. Бо від цього залежить, наскільки злагоджено працюватиме підрозділ і чи зможуть його люди покластися одне на одного у потрібний момент.
Група комунікації Північного Київського ТУ НГУ
