Олександр долучився до війська у 2024 році як доброволець. До служби працював за цивільною спеціальністю – професійним геологом, проєктував шахти та кар’єри. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік спочатку виїхав із Харкова, однак згодом вирішив повернутися й стати на захист країни.

Ох, довго я наважувався піти в армію, бо ніякого досвіду в мене не було, тобто строкову я не служив. І я не був упевнений, що можу принести якусь користь війську», – пригадує Лука.

За два роки служби він змінив власне уявлення про те, хто може бути корисним у війську. На його переконання, вирішальним є не попередній військовий досвід, а готовність навчатися та знайти своє місце в підрозділі.

Зовсім не обов’язково мати якісь навички. Головне – зрозуміти, як ти міг би принести користь, де можеш бути корисним і чи є в тебе якості для цього. І просто знайти свій підрозділ», – пояснює гвардієць.

Для Олександра таким напрямом стала артилерія. У складі артилерійського підрозділу 5 Слобожанської бригади він виконував вогневі завдання, зокрема на Куп’янському напрямку.

Свій перший бойовий виїзд Лука пам’ятає досі. Каже, найбільше хвилювався не через страх, а через відповідальність – потрібно було правильно застосувати на практиці все, чого навчився під час підготовки.

Першу бойову роботу дуже чітко пам’ятаю. Трошки було відчуття навіть не страху – мною керувало тільки бажання все зробити правильно. Я трохи через це хвилювався, бо теоретично – так, підготовлений, усе знаю, а практика – трохи інша річ. Працювали ми, здається, тоді по ворожій піхоті. Влучання були, розриви всі бачили, і командири залишилися задоволені», – розповідає Олександр.

Для артилериста важливий не лише результат бойової роботи, а й розуміння, заради кого вона виконується. Лука говорить, що особливу мотивацію дає усвідомлення: від роботи розрахунку залежить підтримка побратимів, які перебувають безпосередньо на передовій.

І думка про те, що ти комусь допомагаєш, що комусь у цей момент буде ще важче, ніж тобі, у тій самій піхоті, коли там хлопці… Ну, є таке, що довго не можуть їх поміняти», – говорить гвардієць.

Водночас ефективність артилерії – це не лише безпосередньо постріл. За кожною бойовою роботою стоять підготовка, злагодженість розрахунку та чітке виконання кожним своїх обов’язків.

Буває, працюємо по планових цілях, щоб русня не розслаблялася, тобто там кожен ранок – по одних і тих самих, запланованих. І з технічного погляду це легше, бо ти знаєш цифри, швиденько навівся, накрутився, вистрілив – і в укриття. А коли якась ціль нестандартна або її тільки виявили, тоді треба пристрілюватися»,– пояснює Лука.

Олександр не погоджується з думкою, що розвиток безпілотних систем означає кінець епохи артилерії. На його переконання, ці засоби не конкурують, а доповнюють один одного.

Не просто так же назвали “богами війни”. Артилерія може працювати інтенсивніше, ніж дрони. Бо дрони, коли летять, треба багато операторів, щоб запустити їх одночасно. В артилерії достатньо одного розрахунку і достатньої кількості снарядів. Єдине, що дронами це можна все зробити більш хірургічним шляхом», – говорить гвардієць.

Найефективнішою, за словами Луки, є взаємодія різних підрозділів і засобів – коли розвідка, безпілотники та артилерія працюють як єдина система.

Це клас. Коли є суміжники, які показують тобі, де ти працюєш, де ти можеш покращити своє влучання, дають тобі чітку картинку, куди треба влучити, й супроводжують твою роботу постійною зйомкою – це дуже корисно», – пояснює військовослужбовець.

За час служби артилерійський розрахунок Олександра добре злагодився. Кожен знає свою роль, а підготовка гармати до роботи займає лічені хвилини.

Свою службу Лука називає роботою, яку сьогодні вважає своєю справою. Найбільше мотивації, говорить він, дає можливість захищати рідну Харківщину та людей, які залишаються для нього найважливішими.

Ми їх сюди не запрошували. Вони не наші “старші брати”. Вони тут ніхто. Це наша земля, це наш дім. У мене є родина, дружина, батьки, знайомі, хрещена. Я не хочу, щоб вони бачили цих “гостей”», – підсумовує Лука.

Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ за матеріалами журналістів національного телеканалу «Інтер»