«Зв’язок – це кровоносна система війська». Цю фразу військові чують постійно. Але для молодшого сержанта Назара на позивний Киш це не метафора. Він служить у 2 Галицькій бригаді Національної гвардії України і знає, наскільки важливим є стабільний зв’язок у підрозділі.
Якщо говорити про бойові дії, без зв’язку неможливо воювати навіть хвилину. Як без піхоти чи командирів. Війна – це складний процес, де кожен військовий включається в роботу щоб підсилити підрозділ», – ділиться думками гвардієць.
Назару 25 років. У Нацгвардії він з 8 березня 2022 року. До повномасштабного вторгнення працював інженером з електроніки, ремонтував телефони, ноутбуки та розробляв різні електронні системи. Коли почалася війна, його батьки стали волонтерами. Зрештою і він сам розумів, що більше не може залишатися осторонь.
Хотілося, щоб мої знання теж стали частиною цієї боротьби. Навіть якщо це лише маленька крапля, яка працюватиме на перемогу. До того у війську я не служив. Чесно кажучи, і зараз можу звільнитись – зі здоров’ям не все так, як хотілося. Але не роблю цього. Потрапивши у Нацгвардію, розуміння і сприйняття війська змінилось і поглибилось. Це робота, яка вимагає наполегливості», – каже Назар.
Сьогодні він програмує радіостанції, підтримує роботу мереж зв’язку, налаштовує обладнання, забезпечує інтернет, працює зі Starlink, ремонтує техніку, консультує військових і навчає їх користуватися засобами зв’язку. Але на фронті задач стає набагато більше, ніж може здатися.
На командно-спостережному пункті зв’язківець фактично стає центром інформації. Саме через нього проходять повідомлення від командирів, піхотинців, операторів дронів, суміжних підрозділів. Саме він підтримує роботу ретрансляторів, організовує передачу даних і шукає рішення, коли будь-яка система перестає працювати.
Ми були людьми, з якими найчастіше безпосередньо могли зв’язатися бійці на позиціях. Вони говорили нам усе. Ми уточнювали інформацію, відкидали емоції й передавали далі чітку картину», – розповідає про свою роботу на фронті Киш.
Службою за комп’ютером це не обмежувалося. Разом із побратимами він доставляв набої та провізію, ремонтував обладнання буквально під обстрілами, облаштовував нові точки зв’язку, супроводжував виходи військових. Найважче було під Мирноградом. Ранок міг починатися ударами керованих авіабомб, після яких прилітали ракети реактивних систем залпового вогню.
Але все одно потрібно було виходити за провізією, доставляти батареї, ремонтувати радіостанції. І весь цей час над головою працювали російські дрони.
Проте найбільше Назар запам’ятав не вибухи. Він згадує операцію, коли українським військовим, які понад 170 днів утримували позицію, вдалося доставити провізію та карту безпечного маршруту виходу. У розробці цієї операції брали участь командири, розвідники, оператори БпЛА і зв’язківці. Саме через радіозв’язок вони почули відповідь людей, які нарешті отримали шанс безпечно відійти.
Ми вперше за довгий час почули в їхніх голосах справжню радість. Вони тільки чекали нашого сигналу на вихід. Для мене це був один із найкращих моментів. В той момент прийшла думка, що робота зв’язківця – це не лише техніка. І зв’язок – це відповідальність за сотні людей», – говорить гвардієць.
Назар переконаний, що сучасний військовий зв’язківець має бути водночас технічним фахівцем, інструктором, психологом і людиною, здатною швидко приймати рішення.
Ця служба вимагає відповідальності і постійного саморозвитку. Адже доки між позиціями існує зв’язок, командир може керувати боєм і вчасно залучити додаткові сили, щоб прикрити піхотинців вогнем чи направити дрони.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
