До повномасштабного вторгнення Богдан Дудич працював у дитячій амбулаторії, лікував найменших пацієнтів. З початком великої війни він залишив свій кабінет і вдягнув військовий однострій, щоб рятувати людські життя там, де найбільша небезпека.
Я прийшов до територіального центру комплектування, пройшов медичну комісію. Там переглянули мої документи і запропонували посаду медика у волинському підрозділі Національної гвардії України. Так я став нацгвардійцем і отримав позивний Док», – розповідає Богдан.
Потім були тижні інтенсивної підготовки на полігоні. Медик не лише відпрацьовував свої професійні навички, а й навчався жити і діяти в умовах війни, зі зброєю, під вибухами, в постійній готовності до виконання бойових завдань.
На початку було дуже складно адаптуватися до навчального процесу. Усе, що ми відпрацьовували на полігоні, максимально наближене до реальних бойових умов. Завдяки підтримці інструкторів, їхньому досвіду та злагодженій командній роботі поступово з’явилося розуміння і впевненість у своїх діях», – пригадує нацгвардієць.
Невдовзі навчання змінилося фронтовою реальністю. Покровський напрямок: постійні обстріли, вибухи, поранені побратими, секунди на ухвалення рішення. Тут Богдан зрозумів важливість постійного вдосконалення лікарем своїх знань – це рятує життя на полі бою.
Роботу бойового медика можна порівняти з роботою лікаря швидкої допомоги. На фронті постійно треба надавати невідкладну допомогу: травми, поранення, критичні стани. Наше головне завдання – якомога швидше накласти турнікет чи пов’язку, стабілізувати пораненого та організувати його евакуацію до медичного закладу», – каже бойовий медик.
Попри постійну небезпеку, виснажливі будні та складні погодні умови, бойові медики залишаються поруч із побратимами. Вони першими приходять туди, де ще лунають вибухи, щоб рятувати бійців. Док зізнається, що жодна нагорода не зрівняється із тим відчуттям, коли вдалося врятувати пораненого захисника.
Найбільше радів, коли на одному з напрямків усі побратими, з якими я працював, дочекалися ротації. Завдяки тому, що нам вдавалося вчасно надавати допомогу, ми не понесли безповоротних втрат. Але боротьба триває, тому завжди маємо бути напоготові», – підкреслює Богдан Дудич.
Його історія – приклад того, як здобутий цивільною людиною фах став надзвичайно корисним у війську. Сьогодні медики Національної гвардії є надійною опорою для бійців, які виконують завдання на передовій. Адже саме завдяки їхнім зусиллям чимало захисників змогли вижити після надзвичайно жорстоких боїв.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
