Він бачив, як зупиняються серця. І робив усе, щоб вони знову починали битися. Він рятував життя ще тоді, коли сам був студентом медичного коледжу. Проводив реанімацію в передовому хірургічному шпиталі та навчав побратимів тактичної медицини. Історія сержанта Ярослава Коваля, бойового медика Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, не лише про війну, а й про вибір професії, відповідальність, людяність і ціну кожного врятованого життя.
Ярослав Коваль – киянин. У 2019 році він вступив до Київського медичного коледжу і вже тоді думав, що після навчання поїде на схід, де вже тривали бойові дії, щоб зберігати життя та здоров’я бійцям.
Тоді він ще не знав, що війна прийде значно ближче, ніж можна було уявити, а здобуті знання доведеться застосовувати не після випуску, а ще під час навчання у коледжі.
Першим серйозним випробуванням для Ярослава став порятунок військового, який під час навчань отримав тяжку відкриту черепно-мозкову травму. Третьокурсник Ярослав тоді мав обмаль досвіду, але вміло застосував отримані знання: швидко встановив катетер, ввів необхідні препарати, і зміг стабілізувати стан пораненого і передати його лікарям.
У той момент усе, чого мене навчили в коледжі, спрацювало. Навіть у стресі й на адреналіні вдалося діяти правильно. Саме тоді зрозумів, наскільки важливо вміти швидко приймати рішення», – згадує Ярослав.
Після цього Ярослав уже знав, що значить нести відповідальність за людське життя. Пережите стало для нього не лише професійним випробуванням, а й остаточно підтвердило, що обраний шлях був вірним.
Повномасштабне вторгнення застало Ярослава студентом останнього курсу медичного коледжу. Попереду були випускні іспити, диплом і початок професійного життя. Проте 24 лютого 2022 року все змінилося. Ярослав вирішив стати на захист України.
Тоді я не думав про навчання. Найважливішим було захистити свою країну – країну з великою історією та спадщиною. Тому я добровільно став до лав захисників», – говорить він.
Його вибір став несподіванкою для рідних. Батьки намагалися переконати хлопця не поспішати із цим рішенням.
Вони дуже переживали. Але я вже все вирішив. Тихо зібрав речі, поїхав до знайомих батька і почав навчатися всьому, що сьогодні входить до програми базової загальновійськової підготовки. Тоді це були зовсім інші умови, але кожне заняття я сприймав як шанс стати корисним», – згадує гвардієць.
Попри службу, він не припинив навчання. Викладачі та керівництво коледжу поставилися до ситуації з розумінням і дали можливість завершити освіту.
Я намагався постійно бути на зв’язку з викладачами, розповідав, що робив під час служби, які випадки траплялися. Бувало, що вже в зоні бойових дій самостійно надавав допомогу при кульових пораненнях, проводив первинну хірургічну обробку ран, вводив антибіотики й спостерігав за пораненим до повного одужання. А іспити складав тоді, коли з’являвся вільний час і був інтернет», – розповідає бойовий медик.
У квітні 2022 року Ярослав приєднався до Національної гвардії України. Одним із перших місць служби стала Луганщина. У Лисичанську молодий медик працював у стабілізаційному пункті, де щодня доводилося приймати поранених, асистувати під час операцій і вчитися тому, чого не знайдеш у підручниках.
Було дуже складно. Постійний потік поранених, недоспані ночі, робота в операційній та реанімаційному відділенні. Але мені пощастило з керівником, лікарем-терапевтом, який навчав мене тонкощів медицини і ділився досвідом. Саме ці знання згодом не раз допомагали рятувати людей», – каже Ярослав.
Попри те, що бойові медики щодня бачать тяжкі поранення, сам Ярослав переконаний: найбільший виклик полягає не в цьому.
Найважче – це приховані поранення. Коли про них ніхто не знає або ти сам можеш не помітити їх під час первинного огляду. Якщо стан пораненого раптом погіршується, ти повертаєшся до самого початку і знову крок за кроком проходиш увесь алгоритм огляду, щоб нічого не пропустити», – пояснює гвардієць.
Під час одного з бойових відряджень Ярослав був поранений. Для людини, яка звикла рятувати інших, опинитися на лікарняному ліжку було дуже незвично.
У новій «ролі» мені було легше спілкуватися з медичними працівниками. Ти вже розумієш, що з тобою відбувається, і яка допомога потрібна. Завдяки цьому і відновлюєшся швидше», – згадує Ярослав.
Після лікування він повернувся на службу, почав ділитися набутим досвідом із побратимами. У військовій частині проводив заняття з тактичної медицини, навчав особовий склад алгоритмам надання домедичної допомоги, пояснював, що допомагає врятувати життя.
Ярослав міг залишатися в тилу, однак вирішив знову повернутися на схід, оскільки переконаний, що саме на передовій буде найбільш корисним його професійний досвід, отриманий під час війни.
Як медик я отримав величезний досвід. Зрозумів, які знання сьогодні справді потрібні, і ще більше переконався, що потрібно постійно навчатися», – зазначає гвардієць.
Серед багатьох історій, пережитих за роки служби, йому найбільше гріють душу спогади про людей, яким колись допоміг. Сержант Коваль не рахує врятованих, не з кожним є змога підтримувати зв’язок. Але, каже Ярослав, деякі гвардійці знаходять його навіть через тривалий час:
Найприємніше коли тобі телефонують і дякують за надану допомогу або за навчання, яке ти проводив. Тоді розумієш, що все було недаремно. Нещодавно, зокрема, зателефонував побратим і сказав, що завдяки моїм заняттям він зміг врятувати військовослужбовцю і кінцівку, і життя».
Попри все пережите, Ярослав жодного разу не шкодував про свій вибір. Війна змінила його життя, але бажання рятувати людей залишилося незмінним. Після війни він мріє продовжити навчання і стати лікарем.
За матеріалами Департаменту комунікації МВС
