Гвардієць із позивним Кот двічі починав життя з нуля. Спочатку у 2015 році, коли через російську агресію був змушений залишити рідний Краматорськ і переїхати до Харкова. А з початком повномасштабного вторгнення змінив цивільну професію на військову службу, ставши до лав 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України. Сьогодні за його плечима – запеклі бої у Серебрянському лісництві, поранення, оборона Харківщини та виконання бойових завдань із захисту важливих державних об’єктів.
У 2014 році на Донбас прийшла війна. Тоді з’явилися так звані «зелені чоловічки». Насправді їх було не так багато і місцеве населення їх не підтримувало», – згадує військовослужбовець.
На момент початку російської агресії Кот працював промисловим альпіністом. Попри напружену ситуацію на Донбасі, він намагався жити звичайним життям, однак війна дедалі більше змінювала реальність.
У 2015 році чоловік ухвалив непросте рішення залишити рідний Краматорськ і переїхати до Харкова.
Дуже важко залишати свій дім. Особливо коли не знаєш, чи повернешся колись назад. Але треба було рухатися далі, будувати життя, працювати», – згадує військовослужбовець.
У Харкові він почав усе спочатку. Життя поступово налагоджувалося, з’явилися друзі, робота, нові плани на майбутнє.
Та 24 лютого 2022 року ці плани перекреслило повномасштабне російське вторгнення. Того ранку Кот, як і зазвичай, приїхав на роботу, але вже невдовзі ухвалив рішення стати на захист країни.
Невдовзі Кот приєднався до лав 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України. Бойове хрещення він пройшов у районі Серебрянського лісництва – на одному з найскладніших напрямків фронту.
Спочатку військовослужбовець виконував обов’язки стрільця, а згодом став командиром відділення.
На війні на звання особливо не дивляться. Тут головне – чи підуть за тобою люди. Якщо довіряють, якщо знають, що ти не залишиш їх у складній ситуації, тоді ти справжній командир», – переконаний військовослужбовець.
Серебрянське лісництво він називає справжньою школою війни. Постійні обстріли, виснажливі бої та щоденна небезпека швидко навчили приймати рішення в умовах, коли ціною помилки може стати людське життя. Саме там Кот зазнав поранення.
Стояли тоді на позиціях, було дуже гаряче. Пам’ятаю, першого лютого ми відступали. Це було непросте рішення, але стратегія командування полягала в тому, щоб зберегти особовий склад і втримати загальну лінію оборони. На війні бувають моменти, коли відступ – це не поразка, а можливість зберегти сили для подальшого бою», – згадує боєць.
Одним із найнебезпечніших епізодів служби для Кота став ближній бій із російськими військовими.
У Серебрянському лісництві був момент, коли до ворога було приблизно п’ятнадцять метрів. Це вже не просто бій – це фактично пряме зіткнення. У такі секунди працюють лише навички, досвід і холодний розум», – розповідає військовослужбовець.
Після виконання бойових завдань на сході України підрозділ передислокували на Харківщину. Там гвардійці облаштовували фортифікаційні споруди, зміцнювали оборонні рубежі та виконували завдання із захисту регіону.
Ми облаштовували позиції, укріплення, виконували все необхідне для захисту міста. Харків тоді жив під постійною загрозою обстрілів, але люди не втрачали сили духу», – згадує Кот.
Нині військовослужбовець продовжує службу, виконуючи завдання з охорони важливого державного об’єкта.
Зараз ми забезпечуємо безпеку стратегічно важливих об’єктів. Це теж частина оборони країни», – пояснює він.
За роки війни Харків став для гвардійця не просто місцем, де він оселився після вимушеного переїзду, а містом, яке стало справжнім домом.
Харків мені дуже припав до серця. Тут я прожив багато років, тут родина, друзі, знайомі, тут моє життя. Краматорськ назавжди залишиться рідним містом, але Харків став другим домом», – говорить військовослужбовець.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
