Того ранку він, як завжди, був за кермом.

Я їхав на роботу, заїхав до Харкова близько четвертої ранку, стояв біля магазину — і почалися перші вибухи», — згадує Сідий.

Упродовж наступних місяців він продовжував свою справу. Поки місто здригалося від обстрілів, він доставляв хліб.

Ми возили хліб на ринки та в магазини. Загроза життю була постійною. Бувало, роздаємо хліб — і починається обстріл. Лягали просто на землю, але нам щастило», — розповідає він.

У грудні 2022 року він пішов до військкомату, а вже у січні 2023-го опинився в Серебрянському лісі. Його завдання — забезпечення піхоти. Це непомітна, але критично важлива робота, без якої фронт не протримається й доби.

Саме там почався один із найважчих періодів служби. Я возив хлопцям боєприпаси, воду, їжу. Піхота без цього не воює», — каже військовий.

Не раз він потрапляв під ворожий вогонь.

Одного разу ми поверталися з позицій під Кремінною і потрапили під удар КАБів. Іншим разом нас накрили «Гради». Був випадок, коли ми мінували поле вночі й втратили орієнтування. Нас помітили ворожі безпілотники типу «Mavic», і дві години по нас працювала 152-мм артилерія. Ми лежали в лісі, не піднімаючи голови, але завдання виконали — поле замінували», — згадує Сідий.

Він неодноразово був поруч зі смертю, втратив зятя і троюрідного брата, бачив, як після штурмів улітку 2023 року в стрій поверталося дедалі менше бійців. Попри постійні ризики, Сідий каже, що йому щастило обходитися без поранень.

Він розповідає про випадок, який став легендою в його підрозділі.
За 50 метрів від мене після прямого влучання палав танк, а мій старенький “ГАЗон” стояв поруч неушкоджений», — розповідає він.

Сам військовий каже, що не хоче «гнівити Бога», адже за весь час не отримав навіть подряпини. Перед кожним виїздом читає «Отче наш» і думає про родину.

Сьогодні старший сержант Сідий служить у 5-й Слобожанській бригаді «Скіф». За його плечима — бої на Лиманському та Оріхівському напрямках, а також виконання завдань на Сумщині.

Для нього війна — це щоденна робота за кермом, де головне — вчасно доставити необхідне і зберегти життя побратимів. Його мотивація залишається незмінною — сім’я та держава. І поки він у дорозі, на позиціях знають — допомога дістанеться, попри обстріли.

Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ