Харківська бойова медикиня НГУ з позивним Матушка – наступна героїня спецпроєкту «Жінки МВС». Це історія жінки, яка пройшла шлях від цивільного життя до служби на передовій, взявши на себе відповідальність за життя інших.
Наталія Сагадієва, відома під позивним Матушка, до повномасштабної війни жила у Лисичанську на Луганщині. Вона була матір’ю чотирьох дітей, дружиною та працювала в органах місцевого самоврядування у сфері соціального захисту. Її життя не було пов’язане з військовою службою, хоча вона мала базову медичну освіту і певний досвід роботи у медичній сфері.
У грудні 2022 року вона вирішила приєднатися до лав Національної гвардії України. Поштовхом до цього стало усвідомлення, що вона може бути більш корисною безпосередньо в армії, ніж у волонтерській діяльності, якою займалася раніше, допомагаючи підрозділу свого брата. Спочатку її мобілізували на посаду діловода, однак згодом їй запропонували стати санінструктором, і вона обрала шлях бойового медика.
Її підготовка була дуже короткою: вже через кілька тижнів після мобілізації вона опинилася у своєму підрозділі, а наприкінці січня виконала перше бойове завдання.
Цей досвід, за її словами, неможливо повністю передати словами. Водночас їй було дещо легше адаптуватися до умов війни, адже вона родом із прифронтового регіону і звикла до звуків вибухів ще з 2014 року.
Своє перше бойове завдання вона виконувала на рідній Луганщині, що стало для неї додатковим джерелом сили. Першого пораненого, як і всіх інших, вона пам’ятає добре. Для бойових медиків, за її словами, кожен врятований – це окрема історія, яка залишається з ними назавжди.
За словами медикині, найважчим у цій роботі є не фізичні навантаження, а психологічний тиск – необхідність підтримувати бійців і їхніх близьких у найскладніші моменти.
Позивний Матушка вона не обирала самостійно, адже його дали побратими. Він відображає її ставлення до військових: вона сприймає їх як рідних, як своїх дітей чи братів, і прагне ставитися до них так, як хотіла б, щоб ставилися до її власної родини.
Служба медикині проходила на сході України, зокрема і на Харківському напрямку. Вона наголошує, що військові працюють заради того, щоб цивільні могли жити звичайним життям. Саме тому вона не засуджує тих, хто не воює, підкреслюючи: кожен має робити свій внесок у перемогу відповідно до власних можливостей.
У її підрозділі жінок небагато, однак вона переконана, що їхня присутність має важливе значення. Жінки, на її думку, створюють особливу атмосферу, додають людяності та стають своєрідними берегинями у військових колективах.
Найважчими моментами служби вона називає ситуації, коли поранені переживають нестерпний біль або коли доводиться спілкуватися з їхніми рідними, які перебувають у відчаї. Також надзвичайно складно морально, коли не вдається врятувати життя — у такі моменти, за її словами, частина душі медика ніби помирає разом із бійцем.
Робота бойового медика постійно пов’язана з необхідністю приймати швидкі й складні рішення. Найбільша дилема – це вибір між ризиком для власного життя і шансом врятувати іншого. У таких ситуаціях Матушка зізнається, що найчастіше обирає ризик, адже для неї головне – дати шанс на життя побратимам.
Департамент комунікації МВС
