Військовослужбовець 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ на позивний Монгол разом із побратимом провів на позиціях під Куп’янськом 120 днів. Це було ще до настання сильних морозів. 120 днів у щоденній увазі і напрузі вони тримали позицію, ховалися від дронів, отримували провіант дронами і розуміли, що до них ніхто не може дійти. Як вижили і що допомогло вистояти – наш побратим розповів журналістам національного телеканалу «Інтер».
Юрій, на позивний Монгол, прийшов до війська в лютому 22-го. У перший же день великої війни його підприємство в Харкові росіяни знищили ракетним ударом.
І роботи вже не було. Прийшов – одні руїни…», – пригадує Юрій.
Далі були Балаклія, Ізюм, Кремінна, Кліщіївка і знову Харківщина. Куп’янський напрямок. Крайній вихід на передову мав зайняти 2 тижні. А вийшло 120 днів. Разом із побратимом облаштували позицію, застосували весь свій військовий досвід.
Чим швидше, тим живіше будеш. Робив такі позиції, так облаштовував, що навіть мої побратими не знали, звідки я вилажу і коли й куди я залажу», – говорить Монгол.
Про бойову роботу на позиції розповідає неохоче. Єдине, каже, всі 120 днів був максимально зібраним. Увесь цей час вони з побратимом провели без нормального сну.
Від 35 хвилин до от саме два рази таке було. Час 25 і час 38. Ти, коли ти там довгий час, у тебе мозок досить по-другому робить. Ти постійно на контролі», – каже Юрій.
Їжу захисникам скидали дронами. Поїсти вдавалося раз на день. І то холодне.
Якщо два рази – це дуже гарно. А так в основному один раз і то, якщо устигнеш. Їжу переважно не гріли, бо ворог може побачити через тепловізор. А буває з собою маленькі окопні свічки», – розповідає Монгол.
Та найбільше відчувався брак води.
Ти розумієш цінності тієї ж самої води. Там радий будеш звичайній локшині. А вода це взагалі головний скарб. Бувало таке, що збирали воду. Дощову. Клейонки розстилали», – пояснює Юрій.
При постійному стеженні дронів противника, згадує Монгол, доводилося залягати в схованку на багато годин.
До 7 годин. Не міг ні вправо, ні вліво. Таке було», – пригадує гвардієць.
З рідними не спілкувався. Навіть коли випала нагода зв’язатися по рації – відмовився.
Ти маєш бути сконцентрований на своїй роботі, на увазі, все решту має відсікатись. Я їм сказав, не турбуйтесь. Увага зосереджена, зосереджена на дронах, на вибухах, на шорохах», – розповідає Юрій.
Але найтяжчим було інше.
Найтяжче було те, що ти розумів, що ті групи, які заходять, щоб іти тебе змінити з позиції, вони не доходять. І найтяжче не те, що ти себе шкодуєш. Що шкодуєш тих, хто не зміг дійти. До тебе».
За спостереженням Монгола, нинішня війна стрімко змінюється, навіть тиждень від тижня.
І різні касети, і все, все, що завгодно. І міномети різні, в котрих кожну неділю якась зміна йде», – пояснює Юрій.
Через настільки тривале перебування на позиції Монгол із побратимом навчилися спілкуватися поглядом. Згадує, коли здавали нерви в одного, другий мовчки помагав зібратися. Це і дозволило протриматися. Після нескінченно довгого виходу наш герой встиг побувати у відпустці. Про своє рішення піти до війська у 22-му не жалкує навіть через 4 роки тяжких випробувань.
Я знаю прекрасно, що я роблю свій внесок в нашу перемогу. Ось і все. Я цим пишаюсь», – акцентує Слобожанський «Скіф».
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
