Нацгвардієць на позивний Капа разом з побратимом тримали позицію під Куп’янськом 120 днів. Замінити їх не могли – в небі постійно чатували ворожі дрони. Виходили оборонці теж із боєм. І хоч за цей час боєць схуд на 25 кілограмів, зізнається: тримала його думка про родину та трирічну донечку. Як воїн згадує бойове завдання тривалістю чотири місяці – дізнавалися журналісти національного телеканалу «Інтер».
Війна для Юрія почалася ще 2014 року, коли довелося виїжджати з рідної Донеччини. Займався боксом — звідси й позивний Капа. Вчився на кухаря, мріяв викладати фізкультуру школярам. Та почалося повномасштабне вторгнення і Юрій пішов до військкомату.
Напевно, собі щось довести – що я щось можу. Щоб до нас у дім не прийшли “товариші”», – пояснює своє рішення одягти однострій Юрій.
Спершу в ДШВ, а згодом у лавах 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ Капа боронив Вовчанськ. Та найтяжчим, каже, був останній вихід із позицій з-під Куп’янська. Там разом із побратимом він перебував 120 днів.
Ворог не давав просто зайти жодній групі, щоб нас замінили. То FPV, то міномет. Хлопці не могли дійти – “трьохсотилися”», — пригадує Капа.
Усе необхідне бійцям побратими скидали дроном.
Скидали вночі “Бабою Ягою”, нашою улюбленою. Що скидали? Тушкованку. У принципі, замовлення приймали – могли й у магазині купити все, що треба. Тому проблем із харчуванням взагалі не було», — розповідає Юрій.
Їм пощастило – противник ще не виявив нову позицію. А з неба надійно прикривали рідні дронарі. Та все одно доводилося бути напоготові цілодобово.
Вдень ніхто не спав. Треба було слухати, дивитися. Там ще підвал був незручний – чутність погана. За добу спали загалом максимум години три», – говорить Юрій.
За всі 120 днів Капа лише раз зміг зв’язатися з рідними – допоміг командир.
По рації вітав дитину з днем народження. А коли вже приїхав, купив планшет – вона ж уже YouTube гортає. Планшет, ведмедика, ще щось і велику коробку цукерок», – дуже ніжно говорить Юрій.
Лише за чотири місяці, коли почалися густі ранкові тумани, дочекалися заміни. Однак повернутися назад було надзвичайно складно.
По нас працювали, напевно, години три-чотири: міномети, FPV, скиди — чого тільки не було. І крайня FPV прилетіла й упала просто у вхід. Вона була заряджена — якби наступили, підірвалася б. Ми сидимо й думаємо, що робити. Звідси, напевно, не вийдемо», — згадує слобожанський гвардієць.
Щоб вибратися, бійці розібрали цегляну стіну.
Я взяв пеньок і почав гупати по стіні. Вона почала осипатися, хлопці допомагали. Порозбирали цеглини, а ближче до ранку, годині о п’ятій, лопатою почали штрикати землю. Проштрикнули – світ побачили. Ну і все: в дірочку вискочили й вийшли», – усміхається Капа.
Йти назад після 120 днів майже без руху було надзвичайно важко.
Заходив – важив 100 кілограмів, вийшов – 75. А ще треба було пройти 11 кілометрів. М’язи атрофувалися – все атрофувалося. Було тяжкувато», – каже Юрій.
Згадує Капа й інші виходи з позицій під Куп’янськом – траплялися й зустрічі з росіянами.
Іде з п’ятилітровою баклажкою по воду. Без броніка, без автомата взагалі. Їм сказали, що тут нікого немає. Ходять на розслабоні. Географію вони не вивчали. Реально: у більшості людей у них там максимум місяць після навчання», — розповідає Юрій.
Нині Капа у відпустці. Каже, після такого бойового досвіду став більше цінувати прості речі.
Переосмислив. Навіть попити води. Раніше якось не звертав уваги, а як з позиції вийшов – Господи, я не можу нею напитися, яка вона смачна», – зізнається Юрій.
А ще – спілкування з друзями та родиною. Тож, поки у відпустці, дорожить кожною миттю.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
