11 лютого 2022 року мені виповнилося 18 років. За два тижні, я зателефонував батькам з військової частини і сказав, що я вже у війську і буду захищати Батьківщину зі зброєю в руках», – починає свою розповідь молодший лейтенант 2 Галицької бригади на ім’я Зорян.

Він один – представник тої української молоді, яка радикальними і однозначними діями відповіла на удар ворога по своїй країні і сміливо кинулась у бій. За останні кілька років хлопець пройшов шлях від солдата до офіцера. Сьогодні молодший лейтенант на псевдо Шериф командує підрозділом, готує бійців і зміцнює військо.

23 лютого 2022 року ми з друзями зустрічали товариша, який приїхав з Нідерландів. Були жарти, сміх, музика. Я взяв із собою укулеле, щоб заграти. Святкували гучно і безтурботно. А вже о п’ятій ранку новини про обстріли Києва і початок повномасштабного вторгнення завершили ту веселу і безтурботну ніч», – пригадує Зорян.

У компанії було шестеро хлопців. Довго не радилися. Спершу записалися до місцевої тероборони. Коли здалося, що цього замало, поїхали у військкомат. Але юнаків без бойового досвіду брати не хотіли. Потім хтось згадав про Нацгвардію, і з рідного Самбора хлопці поїхали до Львова. Так опинились біля воріт 2 Галицької бригади.

До війни хлопець не думав про військову службу, але любив вестерни і стрічки про поліцейських. Тому й позивний взяв – Шериф. Пригадує, що адаптація до військового життя не обходилося без комічних моментів.

Я переміряв десь шість пар взуття, яке видавали в частині. Схоже з штанами від форми, які все не пасували: бо або задовгі або закороткі. Але ніхто не підганяв і зрештою я отримав, таку форму, в якій було зручно. Найбільше хвилювання було під час знайомства зі зброєю. Адже я ніколи автоматами не цікавився. А коли видали гранати, то був момент, що отак завмер з ними і не знав що робити. Тоді наш ротний мене заспокоїв і все спокійно докладно пояснив. Зараз я беру з нього приклад, навчаючи інших без поспіху і нервів», – розповідає Шериф.

Завзяття і відповідальність хлопця помітили в командуванні бригади. Шериф потрапив на курси командирів відділень. Згодом під Авдіївкою він пройшов своє «бойове хрещення». Разом з побратимами зі свого відділення відчув на собі, чим відрізняється приліт міни від КАБу і, як сам зізнається, зрозумів реальну ціну життя.

Одного разу почався обстріл. Міни лягали все ближче. Коли ти в бліндажі, то у такі моменти залишається не так вже й багато варіантів, що робити. Стримувати й контролювати страх і тривогу. Пряме попадання це хоч і рідкість, але все ж трапляється й так. Тому ми всі все розуміли. Коли земля залітала в бліндаж, було моторошно», – пригадує один із боїв гвардієць.

Бойові будні загартували Шерифа. Здобутий досвід став у нагоді в подальшій службі. Потім молодий захисник здобув освіту і отримав первинне офіцерське звання – молодший лейтенант.

Для мене бути офіцером, це, перш за все, бути людиною. І найбільша нагорода – це почути похвалу від своїх військовослужбовців. Колись, один сказав – командир, я не думав, шо ви такий нормальний. Але саме така нормальність, здатність побачити ситуацію очима простого військовослужбовця – це запорука довіри, і я би навіть сказав боєздатності підрозділу. Бо, коли хлопці бачать, що ти з ними працюєш і про них піклуєшся – то вони готові виконувати будь-який наказ», – ділиться думками молодий офіцер.

Коли Зорян уклав контракт з Нацгвардією, то отримав мотиваційний бонус у вигляді мільйона гривень. І це непоганий старт кар’єри і шляху у доросле життя.

Контракти для молоді працюють. Я свідок. Тому, напевно, порадив би приєднуватися до війська молодих людей. Втім, гроші не головний аргумент. Все таки ми першочергово маємо обов’язок захистити країну, адже війна триває і ніякого співчуття у ворога немає», – наголошує нацгвардієць.

Говорячи про мотивацію Зорян згадує свою точку неповернення. Коли побачив, скільки горя зазнають люди від дій окупантів, зокрема в Ірпені, Бучі та Ізюмі. Небезпека ще не відвернула, тому країна потребує захисту, для цього потрібні люди. Про своє рішення приєднатись до війська Шериф ніколи не жалів.

Насправді вийшло так, як у прислів’ї, де про «темні часи, що приносять світлих людей». Саме у війську я зустрів таких класних людей і неймовірних друзів-героїв, з якими не страшно хоч куди. Тут я отримав досвід, який навряд чи в цивільному житті десь ще можна здобути. До того ж цей час загартував мене і сформував, як чоловіка», – з гордістю підсумовує молодий бойовий офіцер 2 Галицької бригади Національної гвардії України на псевдо Шериф.

І хоча його руки зараз тримають не гітару, а автомат, він впевнений, що обов’язково прийде час і для веселих пісень, і для нічних прогулянок. Але для цього країні потрібні такі сміливі і мужні чоловіки, як нацгвардієць Шериф.

Група комунікації Західного ТУ НГУ