Сказав дружині, що намагатиметься виїхати за кордон, а сам пішов шукати військкомати. Так розпочався бойовий шлях військовослужбовця 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України Костянтина з позивним Кастет. Про бої на Запорізькому напрямку та про тих, хто чекає на нього вдома — на північному прикордонні Харківщини, гвардієць розповів журналістам національного телеканалу «Прямий».
Про початок великої війни, згадує Костянтин, він дізнався дорогою на риболовлю. Через його рідне селище на північному прикордонні летіли російські ракети в бік Харкова. Разом із друзями чоловік одразу повернувся додому. Щоб не хвилювати дружину, сказав, що спробує виїхати до Польщі, де раніше працював на заробітках.
Передчуття було, що зайдуть, звісно… Я, чесно, не думав — але так і сталося. Коли йшов, наплічник у мене вже був зібраний заздалегідь. Жінці сказав, що їду до Польщі, доки не закрили кордон. Усі документи залишив їм, забрав лише військовий квиток і закордонний паспорт. Жінка — ну так, повірила чи не повірила, а батько одразу все зрозумів», — пригадує перші дні війни Кастет.
Серце боліло за рідних, адже вони опинилися в окупації. А сам Костянтин тим часом шукав працюючі військкомати. Так він і потрапив до лав Національної гвардії України. Перші бої, за словами гвардійця, відбулися на Північній Салтівці — одному з найбільших житлових масивів Харкова. Згодом разом із побратимами він штурмував ворожі позиції на Запорізькому напрямку, в районі Роботиного. Саме там зазнав важкого поранення — його БТР підірвався на протитанковій міні.
Я втратив свідомість. Коли прийшов до тями — механік-водій кричав, що в нього ногу майже відірвало. Я також не відчував обох ніг. Усі люки були відкриті, всередині БТРа — дим. Ми вибралися, я зайняв позицію й почав відстрілюватися. Потім відповзли… Пощастило, що була висока трава — ворог нас загубив», — коротко описує той бій Кастет.
Після лікування в шпиталі до свого штурмового підрозділу Костянтин уже не повернувся — далися взнаки наслідки поранення. Нині гвардієць проходить службу на Південно-Слобожанському напрямку. Радіє кожній нагоді навідати родину. Саме тут він знову зустрів побратимів, із якими розпочинав свій бойовий шлях.
Коли приїжджаєш додому — там ніколи відпочивати. Треба допомогти жінці по господарству: то дошка десь відпала, то шиферина. Та й удома ж теж неспокійно — у Слатиному частенько прилітає», — ділиться гвардієць.
Побратими поважають Кастета за врівноваженість, надійність і притаманний йому гумор — навіть у найскладніших ситуаціях.
Чим він мені запам’ятався? Тим, що був у домашньому одязі, — пригадує першу зустріч із Костянтином на початку війни його побратим на позивний Хома. — Йому тоді не вистачило часу переодягтися в однострій, і він отак пішов з нами на позицію. Пішки прийшов захищати Батьківщину. На таких, як він, і тримається Україна!»
На біль у нозі та труднощі Кастет не скаржиться. Найбільше він хоче, аби ця війна завершилася на ньому й ніколи не торкнулася його сина. У рідному селищі на повернення Костянтина чекає і його дворічна онука.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
