Скоро десять років як на війні. Від блокпостів на Донеччині у 2016-му — до найгарячіших напрямків сьогодні. Медик 23-ї окремої бригади Національної гвардії України «Хортиця» на позивний Док рятує життя там, де кожна секунда важить більше, ніж слова.
Улітку 2016 року молодий військовослужбовець твердо вирішив присвятити себе захисту країни. З цього рішення почалася його десятирічна історія служби у 23-й окремій бригаді «Хортиця» Національної гвардії України — історія, яка перетворила його на одного з найдосвідченіших бойових медиків підрозділу.
Його перші кроки — блокпости Донеччини у 2016 році. Саме там він зрозумів своє головне покликання — рятувати. Побратими швидко почали називати його Док — медик, який завжди поруч і який ніколи не підведе.
«Медиком від бригади їздив постійно. Тоді ще АТО було…» — згадує він.
Ця фраза — про його незмінну присутність на передовій і готовність реагувати у будь-який момент.
Повномасштабну війну Док зустрів без вагань. Він продовжив працювати на найскладніших напрямках, де кожна евакуація — це боротьба за життя під вогнем, у складних умовах і в обмежений час.
«Найважче — коли доводилося евакуйовувати поранених побратимів. Таке не забувається», — каже він.
Втрати — частина реальності війни, але для Дока це лише додатковий мотив діяти швидше й точніше. Його досвід не притупив емпатію — навпаки, загартував рішучість.
На запитання про найціннішу річ у його аптечці він відповідає просто:
«Турнікет. Це те, що може врятувати життя у перші секунди».
У цих словах — вся логіка фронтового медика: мінімум часу, максимум рішучості.
А найвищою оцінкою його роботи залишається довіра тих, кого він рятує:
«Бійці самі тягнуться. Бо бачили, як я працюю. Довіряють. І це для мене найбільша подяка».
Док не рахує врятованих життів. Медики не ведуть таких списків. Вони пам’ятають обличчя, голоси і моменти, коли вдалося повернути людину з межі.
Десять років служби Дока — це десятиліття відповідальності, витримки та професійності. Він не називає себе героєм. Він просто озвучує своє правило, якого дотримується день у день:
«Ти вже вибрав цей шлях — значить, ідеш до кінця».
На таких людях і стоїть країна. На тих, хто рятує, бореться і продовжує рух вперед попри все.
Група комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
