«Хоробрий солдат — міцніший за фортецю», — каже народна мудрість. Але ж ми не народжуємось хоробрими. Та й солдатами не народжуємось також.
Втім, після 24 лютого 2022 року десятки тисяч українських громадян були змушені поставити цивільне життя на паузу і долучитися до лав захисників Батьківщини. Їхня рішучість та готовність до виконання бойових завдань — фактори не менш важливі, аніж зброя та набої.
Чи реально домогтися того, щоб люди не втрачали вмотивованості попри втому і виснаженість чотирма роками повномасштабної війни? Як побудована комунікація між бійцями та офіцерами, починаючи з ротної ланки і закінчуючи вищим командуванням? Чи є на війні місце творчості і чи на часі вона взагалі? Про це та інше в інтерв’ю нашому виданню розповів заступник командувача Національної гвардії України (по роботі з особовим складом) бригадний генерал Валентин Острижний.
МИ НЕ МОЖЕМО РОЗГЛЯДАТИ ГВАРДІЙЦЯ ОКРЕМО ВІД ЙОГО СІМ’Ї
— Доброго дня, пане генерале! Одразу хочу подякувати за приділений час. Очевидно, що ви – дуже зайнята людина…
— Дійсно, слід одразу попередити, що під час інтерв’ю нас відволікатимуть. Вирішувати завдання або реагувати на звернення доводиться в режимі нон-стоп. Часто буває так, що беру участь у нараді, і за ті дві години, поки вона триває, «насипається» справ на чотири. Інколи шкодую, що в добі не 25 годин, а всього 24, яких на все не вистачає.
— Тоді дозвольте перейти до запитань. Скажіть, будь ласка, які напрямки роботи з особовим складом наразі найбільш пріоритетні і як реалізується виконання завдань по кожному з них?
— Я скажу, що основним пріоритетом є робота з особовим складом як така. Виділити якісь окремі напрямки складно, всі питання пріоритетні. Важливою є робота з військовослужбовцями і не менш важливою — робота з їхніми родинами.
— Цьому напрямку наразі приділяється особлива увага?
— Звісно, адже ми не можемо розглядати гвардійця окремо від його сім’ї. Це дуже важлива складова його морального духу. Ми вдячні всім родинам за їхнє терпіння, за їхню стійкість. Багато військовослужбовців тривалий час перебувають у зоні виконання завдань, на великій відстані від своїх рідних. Звісно, у наш час є відеозв’язок та інші засоби комунікації, але вони не замінять можливості обійняти свою дитину, дружину, матір, батька.
І ми намагаємось, попри всю складність та інтенсивність бойових дій, цю можливість забезпечувати. Ось один із свіжих прикладів: напередодні Дня святого Валентина «Укрзалізниця» запустила проєкт під назвою «Романтичний експрес». Відповідний пост у соцмережах було проілюстровано фотографією офіцера 18 Слов’янської бригади НГУ та його дружини, яке залізничники раніше зробили на пероні. Побачивши цей пост, жінка написала, що на «рейс закоханих» вона не потрапить, бо її чоловік на фронті. Ми відреагували: офіцер приїхав, зробив дружині сюрприз, у мережі є відео цієї зустрічі, доволі зворушливе.
Ксенія Ковалішина та її чоловік Віталій, офіцер 18 Слов’янської бригади НГУ, змогли разом зустріти День закоханих завдяки спільній ініціативі «Укрзалізниці» та командування Національного гвардії України
— Також, мабуть, слід згадати про можливість відвідування гвардійців, що відновлюються після поранень, їхніми рідними у закладах охорони здоров’я НГУ?
— Так, ми намагаємось створювати умови, щоб родини могли приїжджати до поранених і навіть проживати на території медзакладу. Для військовослужбовців, що лікуються, або тих, хто повернувся з полону, це важлива частина підтримки.
Родина – дуже важлива складова морального духу воїна
НАЙГОЛОВНІШІ ВИКЛИКИ ОБУМОВЛЕНІ ТРИВАЛІСТЮ ТА ІНТЕНСИВНІСТЮ БОЙОВИХ ДІЙ
— Чи можете назвати найголовніші виклики, що стоять перед офіцерами по роботі з особовим складом? Якими, на вашу думку, є шляхи їх подолання?
— Найголовніші виклики обумовлені тривалістю та інтенсивністю бойових дій. І основним нашим завданням є підтримання моральної стійкості та витривалості особового складу.
Втім, я хочу наголосити, що стереотип, ніби моральним станом бійців мають опікуватись лише офіцери, у яких в посаді зазначено «по роботі з особовим складом», є хибним, а під час війни — навіть небезпечним. Всі офіцери управління, штабів військових частин чи інших військових підрозділів, відповідно до Статуту внутрішньої служби ЗСУ, є начальниками для всіх солдатів та сержантів цього підрозділу. А отже, не лише командир роти чи його заступник по роботі з особовим складом, а і решта офіцерів частини зобов’язані перейматися проблемами та потребами особового складу, відповідально та небайдуже ставитися до нього.
Під час мобілізації підрозділи поповнюють абсолютно різні люди, у кожного свої цінності і прагнення. І ми чудово розуміємо, що далеко не кожен охоче долучається до наших лав. Доводиться працювати над тим, щоб привести цей особовий склад до загального, стійкого розуміння ситуації.
— Яким чином це відбувається?
— Перш за все — шляхом боротьби з хибними стереотипами, які сформувалися в медійному просторі, зокрема й стараннями нашого ворога. Країна-агресор формує потрібні їй наративи, розповсюджує їх у нашому суспільстві. І люди впевнені, що у війську вони одразу ж загинуть, і їхні родини переживають стосовно цього ж. А те, що кожен із них зобов’язаний захищати територіальну цілісність та незалежність своєї держави, розуміють не всі. Офіцери по роботі з особовим складом якраз і працюють над формуванням цієї мотивації. Ідеологічна складова, історичний рекурс теж важливі. Всі ми маємо пам’ятати події столітньої давнини — визвольні змагання, холодноярців, вояків УПА. Кожен, хто долучився до війська, має розуміти, для чого він тут. Що його місія — це, не більше не менше, питання нашого існування!
— Валентине Вікторовичу, ви вже зазначали вище, що підтримувати зв’язок із родинами військовослужбовців дуже важливо. Також дуже важливою є внутрішня комунікація, коли вище командування безпосередньо спілкується не лише з командирами частин, корпусів, територіальних управлінь, але й з офіцерами та сержантами ланки «рота — батальйон». Минулого року було введено практику селекторних нарад із цією категорією військовослужбовців. Розкажіть, будь ласка, про витоки цієї ініціативи, її мету та результати.
— Почну з того, що командувач Національної гвардії України та всі його заступники регулярно здійснюють робочі поїздки, відвідуючи військові частини, пункти тимчасової дислокації, всі напрямки виконання бойових завдань, у тому числі на ділянках фронту. Спілкуємося з військовослужбовцями, чуємо їхні потреби.
Для того, щоб ця комунікація відбувалась оперативно і на постійній основі, було вирішено звернутись до формату селекторних нарад. Мета проста: командуванню потрібне пряме спілкування, ми прагнемо чути потреби не через декілька ланок доповідей, а безпосередньо від офіцерів, які перебувають поруч з особовим складом. Про всі проблеми командири цієї ланки говорять чесно, об’єктивно. І ми це фіксуємо та відповідно реагуємо.
Віднедавна було започатковано формат селекторних нарад вищого командування НГУ з командирами ланки «рота – батальйон»
— Також загальнодоступним і дієвим способом комунікації з вищим командуванням Нацгвардії є соцмережі, чи не так?
— Сторінка командувача у соцмережі Фейсбук відкрита для спілкування так само, як і моя. Ми зараз спілкуємося, а тим часом надходять повідомлення, які я потім опрацюю.
— Цікаво, хто найчастіше звертається до вищого командування НГУ і з якими запитами?
— Звертаються як гвардійці, так і члени їхніх родин з України та з-за кордону. Запити різні, але найчастіше, напевно, стоїть питання проведення ротацій на передовій. Дійсно, нині військовослужбовці нерідко перебувають на позиціях тривалий час, що викликає хвилювання і навіть обурення їхніх рідних. І це питання справедливості, тому що перебувати на позиції, яку цілодобово обстрілює ворог, сто днів, пів року — дуже тяжко. Основну небезпеку складають ворожі дрони: під час мого нещодавнього відвідування смуги відповідальності 1 корпусу НГУ «Азов» було зафіксовано антирекорд — 1890 БпЛА противника в повітрі одночасно. І це тільки дрони, які може зафіксувати РЕБ, не рахуючи оптоволоконних!
Зараз найбільші втрати у нас відбуваються саме під час виходу з позицій і заходу на них. Бійці це розуміють і подекуди кажуть: краще почекаємо більш сприятливої нагоди і тоді живими та здоровими повернемось додому.
НАША МОДЕЛЬ СОЦСУПРОВОДУ Є ПРИКЛАДОМ ДЛЯ РЕШТИ СКЛАДОВИХ СИЛ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ
— У 2023 році у структурі Національної гвардії України було розпочато створення системи соціального супроводу військовослужбовців та членів їхніх сімей. Чи використовувався при цьому досвід іноземних партнерів?
— Ні, бо подібного досвіду у них немає. Адже з моменту завершення Другої світової війни у світі не було настільки масштабного і жорстокого збройного конфлікту, який нині переживає Україна.
Практика соцсупроводу, що набувається у нас зараз, є заслугою тих людей, які за цим напрямком працюють. І я хочу підкреслити, що це неймовірні люди. Вони настільки віддають себе цій праці, пропускають через себе стільки чужої біди! Таке ставлення до справи диктується тим, що при комплектуванні посад за зазначеним напрямком перевага надається особам із числа постраждалих категорій. Часто це військовослужбовці, які пережили полон або дістали поранення, або матері чи дружини загиблих, поранених чи безвісти зниклих гвардійців. Вони прагнуть допомогти людям, бо це і їхній біль теж, і мій.
Офіцери соцсупроводу опікуються пораненими гвардійцями, а також сім’ями загиблих, зниклих безвісти та полонених
— Комплектування нещодавно введених посад помічників керівників з ветеранської політики відбувається за аналогічним принципом?
— У Національній гвардії України наразі введено 40 посад помічників керівників з ветеранської політики, починаючи з помічника командувача Національної гвардії з питань ветеранської політики полковника Михайла Вернигори. Михайло Олександрович — дуже смілива, сильна людина. На початку повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь, під час вогневого контакту з підрозділами російського ГРУ дістав тяжке поранення ліктя, втратив кінцівку. Пройшов полон, після повернення проходив тривале лікування, реабілітацію, відновлення. Зрозуміло, що і йому, і його колегам на місцях близькі і зрозумілі проблеми ветеранів, і вони працюватимуть у цьому напрямку якомога ефективніше.
Питанням лікування та реабілітації поранених в Нацгвардії приділяється особлива увага
— Розкажіть, будь ласка, докладніше про соціальний супровід та діяльність офіцерів, які його забезпечують.
— Всі військовослужбовці, що дістали поранення, повернулись із полону, члени родин загиблих, зниклих безвісти та полонених гвардійців рано чи пізно стикаються з необхідністю оформлення документів для отримання відповідних виплат та призначення пільг. Робити це, тим більше людині з пораненнями чи родині, яка переживає горе, дуже складно. Тому одним із напрямків роботи офіцерів соцсупроводу є допомога в оформленні відповідних документів, консультування, які пільги і виплати можуть бути призначені в тому чи іншому випадку.
Втім, набагато більше, ніж пільги і виплати, родини полонених та зниклих безвісти військовослужбовців цікавлять хоч якісь новини про долю їхніх рідних. Офіцери соцсупроводу тісно взаємодіють із відповідними державними органами щодо обміну інформацією і сповіщають родини у разі надходження даних. А загалом спектр завдань дуже широкий – від супроводження поранених у шпиталях до вирішення різного роду побутових питань.
Зустрічі з родинами полонених та зниклих безвісти гвардійців за участі командувача НГУ генерал-майора Олесандра Півненка проводяться регулярно
— Національна гвардія першою з усіх силових структур ввела цей напрямок. Чи можна підбити певний підсумок його реалізації протягом трьох років?
— Так. Можна констатувати, що наша модель є прикладом для решти складових Сил безпеки й оборони. Причому це не мої слова, а твердження посадових осіб взаємодіючих органів, відомств, які брали участь у зустрічах із родинами полонених та зниклих безвісти гвардійців. Такі зустрічі проводяться регулярно. На них запрошуємо представників або керівників Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, Товариства Червоного Хреста України, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, апарату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, щоб вчасно, компетентно, фахово відповісти на питання, які звучать від родин. Також у цих зустрічах особисто бере участь командувач Національної гвардії України генерал-майор Олександр Півненко.
В інших силових структурах також проводяться відповідні заходи, але не за участю військових керівників такого рівня. У нас побудована системна робота, і це модель, яка дійсно працює. Чому? Бо ми з перших вуст чуємо потреби, ми спілкуємось. Слухаємо живі історії. Якщо мають місце прогалини в діях посадових осіб військових частин, ми це виявляємо і опрацьовуємо. Знаходимо відповіді на питання, які не можуть дати на місцях. Плюс офіцери Головного управління у складі цільових груп на постійній основі об’їжджають військові частини, спілкуючись як із родинами військовослужбовців, так і з командуванням військових частин та різними державними органами.
Помічник командувача НГУ з питань ветеранської політики полковник Михайло Вернигора (на фото — ліворуч) захищав Маріуполь, дістав тяжке поранення, пройшов полон
КОЖНА ЧАСТИНА НАЦГВАРДІЇ МАЄ СТАТИ БРЕНДОМ
— Чи не найактуальніше питання в умовах війни, що триває — комплектування бойових частин особовим складом. Наскільки гостро воно стоїть в НГУ у порівнянні з іншими складовими Сил безпеки та оборони України?
— Гостро, якщо йдеться про комплектування громадянами, призваними за мобілізацією. В пріоритеті — підрозділи ССО, ДШВ, морська піхота, але не Нацгвардія, на жаль. Я вважаю, цей принцип слід переглянути, подивившись на результативність виконання завдань, яка визначається стійкістю фронту, де виконують завдання ті чи інші підрозділи Сил безпеки й оборони.
— Тож Нацгвардія здебільшого покладається на власну систему рекрутингу?
— Національна гвардія є військовим формуванням з правоохоронними функціями, але при цьому ми маємо потужну військову компоненту — два корпуси. В управлінні кожного з них створено групи рекрутингу, які працюють і в Києві, і в регіонах, масштабуючи попередній досвід бригад «Азов» та «Хартія». По суті, за рахунок авторитету, історії, імені підрозділу й відбувається рекрутинг. Коли людина свідомо приходить із бажанням укласти контракт конкретно з цією військовою частиною.
Взагалі, власну систему рекрутингу Національна гвардія України створила ще у 2017 році, коли у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі та Харкові розпочали роботу відділення комплектування. З того часу напрацьовано значний досвід роботи у цій сфері, проте відбувається постійний пошук нових форм і методів залучення громадян на службу в Нацгвардії.
— Чи можемо ми говорити про практику просування військових частин аналогічно комерційним брендам?
— Саме так. Безсумнівно, всі в Україні знають про «Азов». Але це результат копіткої праці військовослужбовців, що працювали і продовжують працювати над брендом «Азов».
Із запровадженням у 2023 році рекрутингової кампанії «Гвардія наступу» з’явились бренди «Червона калина», «Буревій», «Рубіж», «Спартан» тощо. Ми побачили, що люди ці назви запам’ятовують краще, ніж повну офіційну назву бригади. Тож вирішили масштабувати цю практику. Маємо 17 Полтавську бригаду «Рейд», 5 Слобожанську бригаду «Скіф» тощо. Це дієва концепція. Кожна частина Нацгвардії має стати саме брендом! Мати свій впізнаваний шеврон, впізнавану назву, розповідати свою історію — в медіа, соцмережах, усюди, де тільки можна. Я завжди підкреслюю: якщо нам потрібна сильна, вмотивована молодь, то треба йти в її середовище.
Кожен українець знає про «Азов». Але це результат копіткої праці військовослужбовців, що працююють над брендом «Азов»
— Підтримувати відповідний імідж?
— Так. І працювати у цьому напрямку постійно. Ось лише кілька важливих медійних іміджевих заходів, які вже відбулися нещодавно або заплановані на найближчий час: випуск обігової пам’ятної монети 10 гривень «Національна гвардія України», встановлення знаку Національної гвардії України на Алеї захисників у Києві, запуск брендованого вагона метро, погашення поштових марок, випуск кількох моделей наручних годинників із символікою Нацгвардії лінійки «Українська сила» бренду «Kleynod» та годинників бренду «Awarder»…
У лютому 2026 року було презентовано годинник від бренду «Kleynod», розроблений спільно з Національною гвардією України. Першим його власником став командувач НГУ генерал-майор Олександр Півненко
— Наостанок хотілося б поставити запитання щодо нових традицій Національної гвардії, які народжуються у бойових умовах. Наскільки це цінно зараз?
— Кожен командир розуміє, що ім’я його підрозділу повинно звучати гучно. Це мотивує особовий склад, бо йому є чим пишатися. І це має також мотивувати цивільних долучатися саме до цих підрозділів. Тому, звичайно, має бути якомога більше речей, які об’єднують бійців тієї чи іншої частини. Шеврон, гасло, пісня.
Ось, до речі, на моїй робочій флешці збірка пісень із військових частин. Хтось з авторів описував власні історії, хтось присвячував свій твір частині загалом. Я був вражений, наскільки люди перейнялись цією ініціативою і створили гідний творчий доробок. І це все наші військовослужбовці! Насправді в Національній гвардії дуже багато творчо обдарованих людей — поети, музиканти, художники, скульптори. І я щоразу радію, коли їхній талант прославляє Національну гвардію України.
Столичний культурно-мистецький хаб НГУ Sound Recovery — простір, який уже сьогодні можна назвати прикладом того, як творчість стає частиною відновлення, підтримки й внутрішньої сили військового колективу
