Сьогодні Арсеній Михайлов з позивним Руді обіймає посаду помічника начальника Східного Харківського територіального управління Національної гвардії України з питань ветеранської політики. Але за цією посадою – історія людини, яка добровільно стала на захист країни, пройшла найгарячіші напрямки фронту, пережила російський полон, катування, спроби вербування і повернулася, щоб допомагати тим, хто так само пройшов війну.
24 лютого 2022 року життя мільйонів українців змінилося назавжди. Уже наступного дня Арсеній прийняв рішення, яке вважав єдино правильним.
25 лютого я добровільно пішов виконувати свій військовий обов’язок. Іншого варіанту для себе навіть не розглядав», – згадує Руді.
Його направили до 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України. Спочатку служив заступником командира роти по роботі з особовим складом у батальйоні, сформованому переважно з добровольців.
Це були люди різних професій і різного віку, але всі прийшли захищати країну. Багато командирів уже мали бойовий досвід, і саме вони допомагали нам ставати військовими», – пригадує офіцер.
У квітні 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу Чугуєва підрозділ потрапив під масований обстріл реактивними системами залпового вогню.
Нас накрили “смерчами”. Я отримав поранення. Але ще під час лікування ми з хлопцями, яких також поранило, вирішили повернутися до своїх раніше, ніж дозволяли лікарі», – каже Арсеній.
Ледь зняли шви – він знову був серед добровольців, які вирушили виконувати бойові завдання під Балаклією. Згодом були Куп’янський напрямок, Серебрянський ліс і щоденна боротьба за життя побратимів.
На фронті Арсеній не обмежувався посадовими обов’язками. Він особисто доставляв на позиції заряджені акумулятори для радіостанцій, тепловізори, привозив необхідне спорядження, евакуйовував поранених і підтримував військових під час найважчих штурмів.
Я максимально ходив до хлопців на позиції. Привозив усе необхідне, забирав розряджене обладнання, спілкувався з кожним. Усіх загиблих побратимів забирав із позицій особисто. Їздив на евакуацію поранених. Хотів, щоб хлопці знали – вони не самі», – розповідає офіцер.
Під час одного з боїв у Серебрянському лісництві ситуація різко змінилася. Ворог прорвав оборону і проник у район українських позицій. Арсеній разом із резервною групою вирушив на розвідку.
Я припустився помилки й потрапив у полон», – спокійно говорить Руді.
Російські військові вирішили відійти разом із полоненим замість того, щоб продовжити наступ.
Фактично це врятувало життя моїм хлопцям. Ворог відмовився від штурму і відійшов», – додає він.
Полон тривав понад два роки – 27 місяців. За цей час були ізолятори, постійний психологічний тиск, фізичне насильство і нескінченні спроби змусити українського офіцера перейти на бік ворога.
Вісім місяців мене тримали там, де займалися вербуванням. До останнього намагалися схилити до співпраці, але для мене це було неможливо», – розповідає Арсеній.
Попри всі випробування, він не дозволив ворогу зламати себе.
Я це пережив. Це залишилося в минулому. Немає сенсу жити вчорашнім днем», – упевнено каже Руді.
Після обміну Арсеній пройшов лікування та реабілітацію, побував із рідними у відпустці, а після повернення продовжив службу.
Тепер він займається ветеранською політикою, допомагаючи військовослужбовцям адаптуватися після війни.
Каже, що саме власний досвід допомагає краще розуміти тих, хто повертається з фронту або полону. Найемоційнішим моментом стало повернення на українську землю.
Після обміну я відчув справжню свободу. Почав отримувати задоволення від найпростіших речей: сонця, неба, наших людей. Тоді зрозумів, наскільки цінним є кожен день удома. Там, у полоні, я остаточно зрозумів, хто такі росіяни. А після повернення ще більше переконався, за що ми воюємо. Ми воюємо за право жити вдома, поруч зі своїми людьми, під українським небом. І це варте будь-яких випробувань», – ділиться Руді.
Сьогодні капітан Арсеній Михайлов присвячує свою службу підтримці тих, хто, як і він, пройшов через війну. Власний досвід допомагає йому розуміти ветеранів не з чужих слів, а з особисто пережитого.
На моїй посаді головне завдання – максимально допомагати ветеранам. Розповідати про державні програми підтримки, пільги, можливості реабілітації, намагатися залучати хлопців до спортивних і творчих проєктів. Дуже важливо, щоб вони не залишалися наодинці зі своїми переживаннями», – зазначає офіцер.
Особливу увагу офіцер приділяє військовослужбовцям, які повернулися з російського полону. Він добре знає, наскільки складним є шлях повернення до звичного життя, адже пройшов його сам.
Проблема хлопців, які звільняються з полону, полягає в тому, що вони часто почуваються покинутими. Після всього пережитого вони ніби опиняються в порожнечі й не завжди знають, куди рухатися далі. Саме тому я намагаюся допомогти кожному, хто звертається. Хочу, щоб вони знали – вони не самі, поруч завжди є люди, які підтримають», – підсумовує Арсеній.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
