Шість років Яна працювала в пологовому відділенні, тато військовий, тож вона вирішила спробувати себе у військовій справі. У жовтні 2020 року підписала контракт з Нацгвардією, перша посада Яни у бригаді – стрілець-санітар взводу, у 2021 році виконувала завдання в ООС в населеному пункті Штормове Луганської області, нині воно знаходиться під окупацією.

З початку війни дівчина знаходилася на бригаді, першого «трьохсотого» врятувала 26 лютого, і потім надавала постійну домедичну допомогу пораненим на військовому містечку та госпіталізувала важкопоранених. 22 липня 2022 року Указом Президента України Яна Ярмак була відзначена державною нагородою – медаллю «За врятоване життя».

24 лютого я збиралася на службу, живу я в Чугуєві, тож прийшла на автостанцію чекала на автобус. Близько п’ятої ранку вже було чутно вибухи, зателефонувала татові, сказала, що почалася війна і мені необхідно швидко дістатися до військової частини, зателефонувала командиру роти, щоб дочекалися. Тато мене повіз, але ми поїхали не через місто, а по окружній дорозі, коли проїжджали Старий Салтів, вже побачили «Гради», зі швидкістю 140 км їхали до самої частини», – згадує Яна.

З 26 числа за розпорядженням командира Яна разом з начмедом батальйону вже працювала в групі медичного забезпечення. Бойове хрещення у дівчини було вже в перші дні, коли по рації передали, що за контрольно-пропускним пунктом «трьохсотий» вона не розгубилася, взяла турнікети, медичний рюкзак з усім необхідним і побігла надавати допомогу.

28 лютого був сильний артобстріл, ми вивезли дуже багато поранених із осколковими пораненнями та переломами з військового містечка. На П’ятихатках тоді стояв наш блокпост, там був мінометний обстріл і ввечері цього ж дня ми вивозили пораненого військовослужбовця, його вдалося врятувати, проте там були два 200-ті і через сильний артобстріл забрати їх вдалося лише вранці», – ділиться Яна.

На початку березня був мінометний обстріл, близько п’яти «трьохсотих», я оглянула першого у нього 2 сліпих, 1 наскрізне поранення – наклала турнікети, забинтувала. Роблю ретельний огляд другого, а під ним на рівні стегна калюжа крові, поранення глибиною в 2 пальці, затампонувала рану, завантажили поранених, вивозили їх двома швидкими. Сьогодні з хлопцями вже все гаразд, зараз вони в строю, але так буває не завжди. З неприємного для медика – це коли виносиш «двухсотими» своїх хлопців, деяких ми забирали з військового містечка вже загиблими».

У березні в районі П’ятихаток російські артилеристи обстріляли чергу за гуманітарною допомогою, було поранено п’ятнадцять місцевих жителів і четверо загинули, до приїзду автомобілів швидкої допомоги нацгвардійці надавали домедичну допомогу пораненим. Серед військовослужбовців було два «трьохсотих» – в обох переломи кінцівок.

Поки ми проводили евакуацію, почався повторний мінометний обстріл, машину швидкої допомоги кидало з боку в бік – це був звичайний «Форд Транзит» і я відчувала, як його трясе. У заднє ліве колесо нам потрапив уламок, але з урахуванням того, що у нас були поранені ми їхали не зупиняючись. Спочатку ми возили поранених в Міську клінічну лікарню швидкої та невідкладної медичної допомоги, потім вже почали возити до госпіталю Збройних сил. Того дня у нас у всієї команди був другий День Народження», – згадує нацгвардійка.

Друге бойове хрещення у санітарного інструктора було 21 квітня, коли їй зателефонували і сказали, що є 300-ий офіцер. Дівчина оперативно зібралася, взяла ноші, рукавички, рюкзак, на адреналіні сама перевернула пораненого і поклала на ноші.

Це був артилерійський обстріл, поранення були дуже серйозні, несумісні з життям, але він був ще свідомий, ми його загрузили в машину, він намагався говорити, але мова була нерозбірлива. Для мене це була найшвидша евакуація, з моменту коли його поранило і до моменту коли ми заїхали в госпіталь пройшло 17 хвилин, він прожив ще годину…».

В один зі звільнених населених пунктів у складі евакуаційної бригади Яна виїхала на початку липня. Працювали там спільно з підрозділами територіальної оборони. Гвардійці отримали автомобіль, проте він був ще не замаскований і його могли помітити БПЛА.

У нас була точка евакуації куди нам привозили поранених, де ми надавали домедичну допомогу і евакуювали до лікарсько-сестринської бригади, яка стабілізувала поранених і вже відправляла в госпіталь. Проте ця точка евакуації вже була засвічена «пташками», машина помітного білого кольору, тож ми вирішили замаскувати її в посадці. Помітили місце, там стояв танк, тому що було видно сліди від гусениці, спішилися, пройшлися вперед до бліндажу, а там на дорозі якою ми їхали нерозірвана міна, нам просто пощастило», – розповідає Яна.

Нацгвардійка ділиться, що інколи страшно і боїться, проте розуміє, що вона – медик і кожна секунда, яка є на рахунку може врятувати чиєсь життя. Тож часу на роздуми не має, не дає собі права на помилку і завжди ставить в пріоритет чуже людське життя.

Відділення інформації і комунікації Східного територіального управління НГУ