З першого дня повномасштабного вторгнення рашистів на нашу землю Олександр став на захист Батьківщини спершу в складі місцевої територіальної оборони, а згодом долучився до лав Національної гвардії України.
Сестра Ірина пригадує брата як зразкового сім’янина та професійного баскетболіста.
«Народився Олександр на Рівненщині в Городку, — розповідає Ірина, — До 17 років проживав у місті Здолбунів. Там його знають як найкращого баскетболіста. Після закінчення школи вступив у Вінницький політехнічний інститут і продовжив своє хобі — грав у збірній навчального закладу. Потім пройшов строкову службу й переїхав у Павлоград, де працював на військовому заводі».
Коли розпочалась війна чоловік не зміг сидіти склавши руки.
«Спочатку брат записався у тероборону, дуже хотів бути потрібним Батьківщині й прагнув потрапити до бойового підрозділу. Згодом розпочалась служба у Нацгвардії. Пригадую дзвінки брата, він завжди був у гарному настрої й заспокоював нас з мамою», — згадує сестра.
У підрозділі Олександр був командиром відділення. Гвардієць відповідав за виконання відділенням службово-бойових завдань.
«Олександр зміг згуртувати різних військовослужбовців, він умів підбадьорити й з легкістю виконував всі завдання», — розповідає командир стрілецької роти Олег.
14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль життя гвардійця обірвалось. Указом президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександр Місюрин нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
