Є люди, про яких важко говорити в минулому часі. Не тому, що їх більше немає поруч, а тому, що вони залишаються жити у спогадах тих, кого врятували, кому допомогли, кого підтримали одним словом чи вчасним рішенням. Саме таким був штаб-сержант Дмитро Сербін — санітарний інструктор 17 стрілецької роти 7 стрілецького батальйону 27 Печерської бригади Національної гвардії України.
10 липня Україна вшановує пам’ять загиблих медичних працівників — людей, які навіть під обстрілами не відступали від свого професійного обов’язку. Для них найвищою цінністю завжди було людське життя. Дмитро Сербін належав саме до таких людей.
Він народився 7 травня 1973 року в Житомирі, але все його дитинство та юність минули в Києві. Навчався у столичній школі №221. Ще тоді проявилися його наполегливість і характер — у шкільні роки він став чемпіоном України з хокею на льоду. Спорт навчив його витримці, дисципліні, вмінню працювати в команді та боротися до кінця. Ці риси супроводжували Дмитра все життя.
Свій професійний шлях він обрав ще зовсім молодим. Після закінчення Київського медичного училища №2 Дмитро почав працювати санітаром на міській станції швидкої медичної допомоги. Згодом вступив до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, після закінчення якого продовжив працювати у службі екстреної медичної допомоги вже як фельдшер, а пізніше — лікар виїзної кардіологічної бригади.
Медицина стала для нього не просто професією. Це було покликання, якому він залишався вірним усе життя.
З 2011 року Дмитро Сербін працював у відділенні кардіореанімації Олександрівської клінічної лікарні Києва. Згодом очолив відділення, ставши його завідувачем. Лікар вищої категорії, професіонал із багаторічним досвідом, він користувався беззаперечною повагою серед колег.
Та найбільше про людину говорять не посади й регалії, а те, як її пам’ятають люди.
Пацієнти називали Дмитра «Чарівним лікарем». Для багатьох із них він став людиною, яка подарувала другий шанс на життя. Колеги та інтерни називали його просто — «Док». Не через субординацію, а через щиру повагу. Він умів навчити, підтримати, взяти відповідальність тоді, коли інші вагалися. Навіть у найскладніших ситуаціях залишався спокійним, упевненим і вселяв оптимізм усім навколо.
Але медицина була не єдиною справою його життя.
Дмитро Сербін став одним із найвідоміших українських гравців в американський футбол. Протягом багатьох років він захищав кольори провідних українських та закордонних клубів, ставав шестиразовим чемпіоном України, чемпіоном Угорщини, віцечемпіоном Румунії, чемпіоном Балтійської ліги, виступав за збірну України та отримав звання майстра спорту України.
Для української спільноти американського футболу він став справжньою легендою. Водночас навіть у спорті він залишався лікарем — допомагав спортсменам збірної України із сучасного п’ятиборства, брав участь у підготовці команди до міжнародних стартів, дбав про здоров’я тих, хто прагнув перемагати.
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро не став чекати, що хтось інший зробить необхідне. Він добровільно евакуйовував мирних жителів із передмість Києва, допомагав постраждалим, займався волонтерською діяльністю. Для нього це було природно — допомагати там, де найбільше потребують.
Та згодом він зрозумів, що його місце поруч із тими, хто боронить країну зі зброєю в руках.
19 травня 2022 року Дмитро Сербін добровільно вступив до лав Національної гвардії України та став військовослужбовцем 27 Печерської бригади.
Влітку того ж року його відрядили до району ведення бойових дій на сході України. Там він виконував обов’язки санітарного інструктора. Робота військового медика — це постійний ризик. Це виходи на евакуацію під артилерійськими обстрілами, це рішення, які потрібно приймати за лічені секунди, це боротьба за життя там, де ворог намагається його забрати.
Саме такою була його служба. Для побратимів Дмитро був тим, хто завжди прийде на допомогу. Людиною, яка не залишить пораненого, навіть якщо для цього доведеться ризикувати власним життям.
У ніч проти 25 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області штаб-сержант Дмитро Сербін виконував бойове завдання з евакуації поранених військовослужбовців. Під час наступу російських окупаційних військ він отримав поранення, несумісні з життям.
Він загинув так само, як жив — рятуючи інших.
29 жовтня Київ проводжав його в останню путь. На Лісове кладовище прийшли не лише рідні та військові побратими. Попрощатися з Дмитром прийшли десятки людей, життя яких він колись урятував. Прийшли колеги, які працювали поруч із ним у лікарні, спортсмени та друзі з українських і закордонних команд з американського футболу. Кожен із них знав свого Дмитра — лікаря, наставника, спортсмена, побратима. Але всіх їх об’єднувало одне — глибока повага до людини, яка ніколи не проходила повз чужий біль.
За особисту мужність, самовідданість та вірність військовому обов’язку Указом Президента України від 30 квітня 2023 року №253/2023 штаб-сержанта Дмитра Сербіна посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Сьогодні його ім’я викарбуване не лише в офіційних документах. Воно живе в історіях людей, яких він урятував. У пам’яті побратимів, які знали, що поруч із ним можна було не боятися найважчих моментів. У серцях колег, для яких він назавжди залишиться «Доком». На Алеї пам’яті Героям-Захисникам України в Солом’янському районі Києва розміщена його світлина — як символ людини, яка все своє життя присвятила порятунку інших.
Кажуть, лікарі щодня борються зі смертю. Дмитро Сербін робив це і в лікарняній палаті, і на полі бою. Він змінив білий халат на військову форму, але не змінив головного — свого покликання. До останнього подиху він залишався тим, хто рятує життя.
