Микола Михайленко обрав для себе спеціальність сапера, хоча до цього не мав досвіду роботи з вибухонебезпечними предметами. Як розповідає воїн, прагнення нових знань та адреналін у роботі стали вирішальними факторами під час вибору спеціальності.
Я не міг залишатися осторонь, коли бачив, що наша молодь 20-22 років стає на захист України, – згадує Джанго. Але основна мотивація – захистити найдорожчих людей: дружину та доньку, які відчули на собі, що таке військові дії, перебуваючи у Київській області на початку повномасштабного вторгнення.
Усі наші сапери – це добровольці, й усі вони мотивовані до виконання завдань. Адже кожен з нас розуміє, що від твоїх дій залежить не тільки твоє життя, але й життя твого оточення. Саперна справа – це тільки добровільна та мотивована служба, – вважає Микола.
У січні 2024 року він поїхав на схід України, де протягом чотирьох місяців виконував бойові завдання. Встановлення загороджень, мінування місцевості, супроводження піхоти на позиції – тільки частина роботи саперного підрозділу.
На першій ротації я працював у парі з побратимом, якому на той момент було 23 роки, а мені 47. Не дивлячись на різницю у віці, мені було комфортно з ним працювати. Він мене розумів з півслова, а я його, – розповідає гвардієць.
Зараз військовий налагоджує процес навчання особового складу у розташуванні бригади. Для цього він протягом тривалого часу збирав навчальні матеріали з саперної справи, протимінної безпеки, у тому числі й зразки ворожого озброєння.
Такі навчальні класи – це необхідність не тільки для саперів, але й для піхоти, розвідників та інших підрозділів. Перед тим як виконувати задачі важливо ознайомитися з вибухонебезпечними речовинами, зрозуміти механізм роботи пристроїв, потримати в руках ту чи іншу міну або гранату, – впевнений боєць.
Джанго долучився до лав Нацгвардії у віці 46 років. Його історія скоріше виключення аніж правило, адже, як зазначає воїн, його не одразу хотіли брати до лав Сил безпеки й оборони. У його підрозділі понад 90% бійців молодші за 25 років. Він ділиться з ними своїм життєвим досвідом, розсудливістю та терпінням, вони – енергією й завзяттям до справи.
І саме тут, у саперному підрозділі, він знайшов справжніх друзів, які не дивлячись на молодий вік та короткий проміжок спільно проведеного часу стали родиною, а деякі з них вже, на жаль, загинули.
У навчальному класі відведене спеціальне місце з портретами побратимів, які повернулися на щиті під час виконання бойових завдань. Таким чином підрозділ вшановує пам’ять загиблих бійців, – ділиться Микола.
Як зазначає Джанго, сапери часто виконують задачі у «сірій» зоні та в темну пору доби.
На фронті безвірних немає, а сама війна – це чистилище, тут розкривається справжня сутність людини, – впевнений воїн. Постійний ризик для життя, а особливо серед саперів, спонукає бійців вірити у вищі сили, прикмети або носити обереги.
Є прикмета – ніколи не фотографуватися перед виходом на позиції. Вже після того, як виконали задачу, ще в окопі, вирішили зробити фото, і нас одразу почали «крити», тоді побратим отримав поранення, але добре, що усі залишились живі, – згадує сапер.
Джанго також носить із собою свій оберіг – червоно-зелену мотузку, яку перед першої ротацією йому передали волонтери.
Дівчата помітили, що в мене нічого немає, і зав’язали мені на руці звичайну мотузку. Потім я для неї купив браслет і відтоді я його не знімаю, – розповідає він.
Наразі воїни 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» продовжують виконувати бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків – Покровському. Саме професіоналізм та навченість особового складу дозволяє бійцям ефективно знищувати ворога.
Відділення комунікації Північного Київського ТУ
