У день повномасштабного вторгнення росіян він виконував завдання у складі одного зі спецпідрозділів НГУ.  «Перші думки були не про своє майбутнє, а про батьків», – згадує Дмитро. Адже рідне місто, де вони жили, потрапило під масовані ракетні удари. На щастя, у батьків хлопця все склалося добре.

Перші бої, в яких брав участь його підрозділ, відбулися в селі Мотижині під Києвом. Це одне з тих місць, де «рускій мір» прославився своїми звірствами. Його, як і інші населені пункти Київської області, Дмитро допомагав звільняти. Коли окупантів вигнали з Київщини, полк Дмитра вирушив на Донеччину.

Для оператора протитанкових ракетних комплексів важливо правильно обрати місце і терпляче чекати, поки в полі зору з’явиться ворожа техніка. Бо ПТРК – це засадна зброя, – пояснює Дмитро. Вистрелив – і маєш супроводити керовану ракету до цілі. Потім треба негайно зміститися, відійти, щоб не отримати «відповідь».

У липні в районі Білогорівки протитанковий розрахунок Дмитра мав завдання контролювати одну з доріг, не даючи пройти ворожій техніці. «Було страшенно важко. Наші позиції з трьох сторін накривали артилерія, міномети, працював ворожий вертоліт і танк. Влучання були в метрах від окопа. Під такими обстрілами у людини вмикається інстинкт, який підказує кудись бігти. Але цього не можна робити в жодному разі, бо прибіжиш хіба що в гості до смерті», – каже Дмитро.

Під час одного з боїв він отримав серйозну контузію, яку і досі змушений лікувати. Дмитро переконаний, Україна переможе швидше, якщо матиме достатньо озброєнь, в тому числі й протитанкових. А сміливості і мотивації у бійців Національної гвардії вистачає.