Професія психолога у війську — це не так звана «додаткова опція». Нині це беззаперечна складова боєздатності будь-якого підрозділу. Війна — це надзвичайний стрес, а також страх і виснаження, і без належної психологічної підтримки це може суттєво впливати на поведінку та ухвалення рішень у різних ситуаціях.
У Всеукраїнський день психолога варто згадати тих, хто щодня стоїть на невидимому фронті. Їхня робота не завжди помітна, але її результат — це збережені життя, подолані стереотипи та сильні духом люди.
Психологи у війську не допоміжна, а стратегічно важлива роль
В умовах повномасштабного вторгнення бійці перебувають у постійній напрузі. Тож наше завдання — допомогти зберегти ясність мислення, контроль над емоціями та не “зламатися” під тиском. Після бойових дій багато хто стикається із симптомами посттравматичного стресового розладу. Відтак ми обов’язково допомагаємо прожити цей досвід і зменшити його вплив на життя», — розповідає психолог Сумського полку НГУ Яна Гончар.
Психологи зазначають: тривале перебування на фронті виснажує. Тому ще одне їхнє завдання — навчати технік саморегуляції, допомагати уникати емоційного вигорання та різких зривів.
У війську важливі довіра і взаєморозуміння. Психолог працює не лише з окремими людьми, а й із колективом — допомагає вирішувати конфлікти, зміцнює командний дух. Ми допомагаємо проживати як позитивні, так і складні моменти життя», — говорить психологиня.
Нині завдання психологів у війську залишаються незмінними. Щодня вони працюють над підвищенням психологічної готовності бійців, розширенням інструментів психоемоційної стабілізації, а також напрацьовують підходи, які дають змогу якнайкраще відновлювати особовий склад.
Як не боятися говорити про допомогу та рятувати себе зазделегідь
Сьогодні звернення до психолога — це не виняток, а нормальна практика турботи про себе. У роботі з військовослужбовцями наші фахівці допомагають відновити внутрішній ресурс і навчитися справлятися з емоційним виснаженням, хронічною та фізичною втомою», — говорить психолог Східного Харківського територіального управління Людмила Макаренко.
Наш мозок і тіло нерозривно пов’язані. Постійний стрес і тривога виснажують організм не лише психологічно, а й фізично.
Тривале перебування у стресі, постійна небезпека, відповідальність і втрати — усе це суттєво впливає на психоемоційний стан військовослужбовців. Тому одна зі складових турботи про себе — вчасно звернутися до фахівця, не чекаючи “критичної точки”, а дозволити собі отримати підтримку», — зазначає офіцер.
Психологи НГУ постійно працюють над тим, щоб військовослужбовці не залишалися наодинці зі своїми переживаннями. Якщо внутрішній стан погіршується, з’являється відчуття виснаження чи думки на кшталт «я більше не можу» — це сигнал звернутися по допомогу. Водночас фахівці навчають бійців навичок самодопомоги, щоб вони могли підтримувати себе навіть тоді, коли психолога немає поруч.
Усвідомлення власної втоми – крок до одужання
За словами Людмили Макаренко, існує низка поширених міфів щодо психологічної допомоги. Один із них — очікування, що після консультації людина одразу відчуватиме щастя. Якщо цього не відбувається, формується хибне уявлення, що психолог не допоміг.
Насправді робота з психологом — це не про постійне перебування в гарного настрої. Це шлях до себе, до прийняття власних почуттів і емоцій. Якщо говорити метафорично, взаємодія психолога і клієнта — це своєрідний танець, у якому важлива спільна робота. У процесі людина проживає різні стани: як приємні усвідомлення, так і складні переживання. Але саме це і є шлях до цілісності», — пояснює вона.
Ще один міф — що психолог вирішить усі проблеми замість людини.
Психолог не проживає життя за клієнта і не дає рішень. Це завжди спільна робота. Ми створюємо безпечний простір, допомагаємо побачити взаємозв’язки між думками, емоціями та поведінкою. Але зміни відбуваються тоді, коли людина активно включається в цей процес», — наголошує Людмила Макаренко.
Часто від психолога очікують готових порад чи інструкцій. Проте, як зазначає офіцер, фахівець не нав’язує рішень, а допомагає людині самостійно дійти до усвідомлення своїх потреб і знайти власні відповіді.
Ми не говоримо, як правильно жити. Наше завдання — допомогти краще зрозуміти себе, свої цінності та внутрішні опори. Саме це дає можливість приймати усвідомлені рішення», — додає вона.
Окремою проблемою залишається стигматизація психологічної допомоги.
Існує хибна думка, що до психолога звертаються лише слабкі або люди з психічними розладами. Насправді це не так. Звернення по допомогу — це прояв сили та відповідальності за свій стан», — підкреслює офіцер.
За словами фахівчині, робота з психологом — це процес, який потребує часу.
Результати не завжди помітні одразу. Поступово людина починає інакше реагувати на складні ситуації, формує нові моделі поведінки, менше залежить від думки оточення, краще розуміє себе, зменшується внутрішня напруженість», — пояснює вона.
Важливим елементом є формування внутрішніх опор — здатності підтримувати себе у складні моменти, приймати власні почуття та робити висновки з досвіду.
Не менш важливою є й емоційна обізнаність, яку системно розвивають серед особового складу через заняття, тренінги та психологічне просвітництво.
Коли людина вміє розпізнавати свої почуття, приймати їх і справлятися з ними, вона не накопичує напруження, краще розуміє власні реакції та ефективніше взаємодіє з іншими», — зазначає Людмила Макаренко.
У Всеукраїнський день психолога вона наголошує: важливо не відкладати турботу про себе.
Психологічна стійкість воїна – дає йому сили рухатися далі та продовжувати боротьбу
Психологічне здоров’я — така ж важлива складова, як і фізичне. Особливо сьогодні, в умовах повномасштабного вторгнення, важливо вчасно звертатися по допомогу. Це не слабкість, а крок до внутрішньої стійкості та рівноваги», — підсумовує вона.
Щодня психологи у війську працюють поруч із гвардійцями — під час навчань, у пунктах постійної дислокації та на передових позиціях. Вони не просто слухають — вони навчають тримати удар, контролювати емоції та знаходити ресурс навіть тоді, коли здається, що його вже немає.
Наша робота — це про довіру. Боєць не завжди одразу готовий говорити про свої переживання, але коли він розуміє, що його чують і не оцінюють — починається справжня робота. Іноді достатньо однієї розмови, щоб людина змогла зібратися і рухатися далі», — ділиться психолог 2 Шосткинського полку Олексій Пастушенко.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
