До повномасштабного вторгнення Дмитро Горох працював на державній службі, будував кар’єру юриста та виховував дітей. Сьогодні він – військовослужбовець 2 Шосткинського полку Національної гвардії України, який пройшов найгарячіші ділянки фронту, отримав поранення, пережив тривалу реабілітацію та повернувся до виконання службових обов’язків.
Професійний шлях Дмитро розпочав після здобуття двох юридичних освіт: спершу закінчив Чернігівський інститут права, соціальних технологій та праці, отримавши ступінь бакалавра з відзнакою, а згодом здобув кваліфікацію спеціаліста в Університеті права НАН України в Києві.
Після навчання повернувся до рідного міста, де працював в органах державної влади та місцевого самоврядування – в управлінні юстиції, Пенсійному фонді, управлінні праці та соціального захисту населення, районній державній адміністрації. Проте з початком вторгнення вирішив залишити мирне життя та стати на захист країни.
Я пішов на службу через бажання вберегти своїх рідних: дружину, дітей, батьків. Хотів захистити свій дім і свій край. Хотів, щоб наші діти росли, навчалися, працювали та створювали свої сім’ї вдома, в Україні. Як каже прислів’я: «Де народився – там і знадобився». Ми повинні зробити все, щоб люди жили у своїх домівках, а не були змушені тікати від війни», – каже Дмитро.
Після проходження базової загальновійськової підготовки він розпочав службу в 2 Шосткинському полку НГУ на посаді стрільця. Перший бойовий досвід Дмитро здобув на прикордонні Сумщини. Згодом були бойові відрядження на Схід України: взимку 2024 року він виконував завдання на Торецькому напрямку, а влітку та восени 2025-го – на Покровському.
Коли потрапляєш безпосередньо на передову, бачиш справжню ціну так званого «русского міра» – руїни, знищені міста, жодної вцілілої будівлі. Це і є той порядок та «освобождєніє», які окупанти несуть на нашу землю», – зазначає гвардієць.
За його словами, на передовій швидко зникають романтизовані уявлення про війну. Там головне – вижити самому і зберегти життя побратимів.
Найперше: думаєш про надійне укриття, облаштування безпечних позицій, про власну безпеку та безпеку товаришів. Постійно аналізуєш обстановку, прораховуєш різні варіанти розвитку подій і готуєшся діяти за будь-яких обставин», – розповідає боєць.
Торецький і Покровський напрямки мали багато спільного, згадує Дмитро. Ворог регулярно намагався проривати оборону невеликими групами піхоти, використовував тактику постійного тиску.
Це були фактично безперервні штурми малими групами. Незважаючи на великі втрати, противник продовжував наступ. Завдяки злагодженій роботі наших стрілецьких груп і підтримці з повітря більшість таких спроб завершувалися для ворога невдало», – говорить Дмитро.
Водночас Покровський напрямок відрізнявся значно вищою активністю ворожих безпілотників.
Там було набагато більше ударних та FPV-дронів. Росіяни вже масово застосовували FPV на оптоволокні. На Торецькому напрямку дрони також становили серйозну загрозу, але їх було менше, і ворог ще не використовував такі технології настільки активно», – пояснює гвардієць.
У вересні 2025 року під час одного з бойових виходів група, у складі якої перебував Дмитро, потрапила під атаку ворожих FPV.
Ми переміщувалися між позиціями, коли почався обстріл. Унаслідок удару я отримав осколкові поранення та розрив барабанної перетинки. Побратими, які були поруч, також зазнали важких поранень», – згадує він.
Незважаючи на власні травми, Дмитро продовжив діяти. До прибуття евакуаційної групи він надавав домедичну допомогу побратимам.
Потім були місяці лікування та реабілітації. У січні 2026 року військовослужбовець повернувся до строю.
Я продовжую служити. Війна триває не лише на лінії бойового зіткнення. Тил також має працювати на перемогу. Кожен повинен робити те, що в його силах», – переконаний боєць.
Нині Дмитро Горох виконує завдання на блокпостах, бере участь у заходах безпеки та контролю, виявляє зброю, боєприпаси, вибухонебезпечні предмети та інші загрози.
Попри пережиті випробування він упевнений у майбутньому України. На думку гвардійця, головний сенс нашої боротьби – захистити право наступних поколінь жити на своїй землі.
Ми воюємо за те, щоб наші діти жили у своїх домівках, ходили до українських шкіл, будували своє майбутнє на рідній землі. Саме заради цього варто вистояти та перемогти», – стверджує Дмитро.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
