Едуард Мамедов, сапер 50-го полку Національної гвардії України, родом із Куп’янська. Служити він почав ще до повномасштабної війни – спершу строковиком, але коли рідне місто опинилося під окупацією, свідомо підписав контракт. Пройшов бої у Серебрянському лісництві та під Покровськом, де отримав позивний Мойсей. Бо першим проходив через мінні поля, відкриваючи шлях побратимам.
Коли Куп’янськ опинився під окупацією, я не міг спокійно на це дивитися. Думав: “Як я можу просто сидіти без діла? Треба йти та захищати свою Батьківщину”. Тому свідомо обрав військовий шлях. Мені було 21, коли потрапив у Серебрянське лісництво. Перед тим дивився відео про зони бойових дій, але не уявляв, як це відчувається насправді», – ділиться нацгвардієць.
Едуард згадує, як його розвідувальна група проходила через ворожу зону, де два тижні не могли просунутися інші підрозділи. Озброєний триметровою палицею з обрізком пластикової пляшки, він відкидав «міни-пелюстки», знаходив розтяжки й розчищав шлях.
Там я проводив палкою, такою великою триметровою. І так відкидав міни. Був момент, коли виявив розтяжку. Я ліквідував її, але потім довго переживав, бо завжди є шанс на комбіноване мінування. Головне, що впорався і привів хлопців живими», – пригадує Едуард.
Найтяжче, ділиться боєць, бачити втрати серед своїх. Це той біль, який не проходить.
Мені було сумно й боляче усвідомлювати, що з усіх молодих хлопців, які разом зі мною виходили на завдання, я залишився єдиним вцілілим. Один побратим загинув, двоє були поранені. Це сильно пригнічувало, тим паче фронт тоді дуже жорстко просувався вперед. Добре, що нас трохи відвели в тил, дали можливість перепочити. Велике значення мала підтримка наших офіцерів і психологів – вони допомогли не зламатися й рухатися далі», – розповідає Мойсей.
На Покровському напрямку група Едуарда потрапила під масований артобстріл – дев’ять ракет «Граду» летіли просто на них. Під обстрілом він виніс пораненого побратима.
Я просто ліг на землю й відчував: ось-ось прилетить мені в голову, і все скінчиться. Чув, як хтось уже кричить. У одного з побратимів пошматувало руку, він був сильно поранений. Я ніс його на собі, а всередині весь час крутилося: зараз ще щось прилетить», – згадує Мойсей.
Післz таких моментів світ сприймаєш інакше. Починаєш розуміти справжню ціну життя.
Коли побачив, що під’їжджаю до Івано-Франківська, мене переповнювало щастя. Починаєш цінувати найпростіші речі. Прокинутися в нормальному ліжку. Помитися під душем – бо з цим на фронті бувають великі проблеми. Просте мирне життя стає справжньою радістю», – зізнається боєць.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
