“Першими женуть місцевих”! Гвардієць розповів про тактику рашистів у Рубіжному - НГУ

Бездушні рашисти перетворили більшу частину Рубіжного на луганський аналог Маріуполя та Бучі водночас. Офіцер Національної гвардії Максим розповів про ситуацію рубіжанському напрямку.

 

Максим – міцно збудований молодий хлопець з відкритим обличчям та добрим поглядом, який дещо дисонує з тим, що наш гвардієць побачив та пережив за останній місяць. Зізнається, що за цей час він “народився” декілька разів.

З шостого березня розпочались масовані обстріли Рубіжного “Градами” та мінометами з Варварівки. У них, до речі, було дуже багато місцевих корегувальників. З того часу тиші не було жодного дня, – говорить Максим.

Незабаром він зі своїми підлеглими потрапив на блокпост на варварівському напрямку. І саме через нього російські окупанти розпочали свій наступ на Рубіжне.

Кожні п’ятнадцять-двадцять хвилин були шість-вісім прильотів. До нас приєдналися хлопці зі Збройних сил України, підняли квадрокоптер та помітили два БМП з десантом, що їхали у нашу сторону. Виїхав один наш танк наперед, почав працювати по будівлі, куди заховались їхні десантники. Тут з лісу почали по танку працювати їхні гранатометники. Влучили п’ять разів по ньому, не підбили, але вивели з ладу. Танк почав від’їжджати назад. Ворог почав стріляти по нашому коптеру за двісті метрів від нашого спостережного поста, де я знаходився. Ми почали “працювати” у ту сторону. Почався контакт з противником зі стрілецької зброї”.

Максим, а також офіцер Збройних сил організували оборону блокпоста. Так тривало, поки у мінометників ЗСУ не скінчилися боєприпаси. По них почала працювати ворожа БМП, зі сторони лісу наближалась російська піхота.

Радіостанції та телефонний зв’язок заглушили. Я не міг, навіть, вийти на спостережний пост свій. І дістатись туди ніяк тамгола місцевість. Тут підійшла допомога, під’їхав гвардійський БТР і почав працювати в ту сторону, але група зазнала втрат”, – каже гвардієць.

Російські окупанти почали брати український блокпост у кліщі. Викликати “броню” не вдалося. Українці почали виходити самостійно, використовуючи місцевість, поки не вдалося зв’язатися з командиром

Я зв’язався з командиром, доповів про наступ ворога. Він каже: “Давайте, відходьте”! Ми почали групами по 10-15 осіб відступати до п’ятиповерхівок на в’їзді, які були за один кілометр приблизно. На місці по нас почали працювати касетними боєприпасами: вихід — вибух — червоне світло, але будівля нас захистила від уламків”, – ділиться Максим.

Вуличні бої стали щоденною практикою, а відстань до противника — сто, п’ятдесят, і, навіть, тридцять метрів – нормою. Проте сама тактика окупантів вражає нелюдською жорстокістю до місцевих.

Першими вони женуть місцевих – масу мобілізованих з окупованих територій, серед них багато п’яних. Там без шансів, від них залишаються килими з людських тіл. Іставлення до них, як до “м’яса”: ними проводять “розвідку боєм”. Ми відкриваємо вогонь, але ж так і розкриваємо себе. Тоді по нас починають працювати танки чи “арта”, або луплять РПГ, СПГ та снайпери. Далі йдуть “вагнерівці”. ПВК працюють найбільш професійно, а от розпіарені чеченці йдуть ззаду і з себе нічого не являють”, – розповідає Максим.

Він зазначає, що російська піхота  постійно зазнає поразки від українців. Більш того, складається враження, що основна задача окупантів винищити якомога більше місцевого населення, незалежно від ступеня лояльності до загарбників. А ще рашисти роблять все можливе, аби потім людям не було, куди повертатись, і де жити.

За пів дня танк розбиває п’ятиповерхову будівлю до фундаменту. Робить собі сектор обстрілу, щоб через цю будівлю розбирати наступну, і ховатися за ним. Далі лупить по наступному будинку. І так просуваються вперед. Їм не шкода міста. З їхніми танками складно: модернізація 2017 року, добре броньовані”.

Максим воював у Рубіжному до 30-го березня. Того дня він знаходився зі своїми підлеглими на позиціях. Був тривалий, але вже “звичний” мінометний обстріл, який змінився точним влучанням чотирьох ракет “Граду” у їхню будівлю. Все, що він тоді запам’ятав: червоне світло, і раму дверей, з якою вилетів у сусідню кімнату. Тим часом важка контузія не зломила Максима. Навпаки, всі ці випробування загартували його. Він впевнений, що ворожу навалу необхідно зупиняти всіма силами, інакше гуманітарна катастрофа “русского мира” розповзеться по всій Україні, або й за її межі. Бої за українське Рубіжне тривають.

 

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України

Від admin