У майстерні тихо. Лише потріскує паяльник і миготить екран ноутбука. На столі лежить розібраний дрон. За кілька годин він злетить у небо – туди, де немає права на «майже». Якщо безпілотник втратить керування через вплив ворожого РЕБа чи з ним за якихось інших причин перерветься зв’язок – оператор не матиме другого шансу вразити ціль.

У цій тісній кімнаті вирішується більше, ніж здається. Тут працюють авіаційні техніки – люди, які рідко потрапляють у кадр, але без чиєї роботи не було б жодного ефектного влучання наших БпЛА.

Війни минулого вигравали, як правило, кількістю – зброї, техніки, війська. У сучасній війні перемагають інтелектом, швидкістю адаптації та технологіями. Коли говорять про війну дронів, зазвичай згадують операторів – їхня робота видовищна, результати одразу помітні.

Та ефективність кожного польоту починається не з увімкнення пульта пілотом, а з роботи техніка. Він збирає, ремонтує, оновлює прошивки, тестує можливості апаратів. Його завдання – підготувати дрон до бойової роботи та знайти рішення швидше, ніж ворог змінить тактику.

Бармен, який не зміг залишатися осторонь

27-річний молодший сержант Ігор Кулінський – авіаційний технік батальйону безпілотних систем «Ластівка» 11 бригади імені Михайла Грушевського НГУ. До повномасштабної війни Ігор працював у сфері гостинності. Його цікавили музика та барна культура. У ті часи він знав майже все про… коктейлі. Безпілотниками ж зовсім не цікавився.

Я працював у найкращому барі Одеси, планував продовжити кар’єру в столиці, а згодом – за кордоном. У нас удома був дрон – подарунок молодшій сестрі. Та я жодного разу навіть не взяв його до рук, – посміхається гвардієць.

Після 24 лютого 2022 року бар закрився. Ігор залишився у місті, чим міг, допомагав його захисникам, зокрема доставляв волонтерську допомогу. Коли заклади знову почали відкривати свої двері для відвідувачів, досвідчений бармен не залишився без роботи. Але молодому чоловікові дошкуляла думка, що працювати в атмосфері розваг і веселощів, коли інші зі зброєю в руках захищають країну, виглядає якось нечесно.

Вирішивши обрати і професію, і підрозділ самостійно, Ігор пішов на курси пілотів БпЛА, організовані волонтерами, де навчалися як військові, так і цивільні. Оскільки останні могли лише опановувати теорію та польоти на симуляторі, а до проходження практики на полігоні не допускалися, Ігореві запропонували повчитися працювати із «залізом»: допомогти збирати, ремонтувати й налаштовувати дрони для навчань. Тоді він зрозумів, що найкраще зможе реалізувати себе саме як технік БпЛА.

У травні 2024 року Ігор Кулінський одягнув однострій нацгвардійця. Як авіаційний технік він долучився до підрозділу «Ластівка» – тоді це була рота ударних БпАК спецпризначення 11 бригади НГУ. Про мирне життя бійцеві нагадує нині хіба що його позивний – Бармен.

Постійно навчатися, щоб випереджати противника

Його робота – це не лише вправне володіння викруткою та паяльником, а й практично безперервний інтелектуальний штурм. Перш ніж дрон уразить ціль, технік має знайти ефективне рішення у своїй майстерні.

Одним із перших викликів, з яким Ігор зітнувся як професіонал, було запровадження противником восени 2024 року системи «Штора», що блокувала роботу українських безпілотників на певних частотах.

Завдяки досвіду та кмітливості наших фахівців, вихід знайшовся доволі швидко: ми почали змінювати частоти просто під час польоту. Сьогодні бачимо, що ідеї, які працювали на початку війни дронів, уже неефективні. РЕБ і РЕР постійно розвиваються. Тому зараз – час нових рішень: оптоволокно, меш-системи тощо. Багато інновацій з’явилося, а скільки ще з’явиться!

Гвардієць зізнається, що найцінніші знання він здобув не на курсах, а в полі. Зокрема, під час першої ротації на Покровському напрямку. У той час айтівці розробили нові прошивки, що давали дронам більше можливостей для успішного виконання завдань за призначенням. Ось тільки екіпажам «Ластівки» тоді бракувало знань та умінь для роботи з ними.

Я готувався до одного, а на місці зрозумів: в реальності – усе інакше. Перші тижні ми із побратимом майже не спали. Перевіряли кожен дрон по кілька разів – боялися припуститися помилки. А коли роботу налагодили і з’явилося трохи вільного часу, він весь витрачався на навчання. Ролики в YouTube, онлайн-курси, читання форумів і статей… Вчитися можна в будь-яких умовах, аби було бажання, – зазначає військовослужбовець.

Секрети майстерності: гуглити англійською і ділитися досвідом

На запитання, що допомагає авіаційному техніку зростати як фахівцю, Бармен відповідає розважливо, без пафосу:

Відповідальність, пильність, а також – технічна англійська і вміння знаходити інформацію. Коли мене запитують, що я вмію найкраще, я кажу: «Гуглити англійською». Крім того, важливо не сидіти у своїй «бульбашці», а спілкуватися з колегами, ділитися досвідом, запитувати. Зараз у війську зібрані фантастичні фахівці! Дуже часто щодо проблеми, з якою ти сьогодні зіткнувся, хтось уже має рішення – треба лише не мовчати.

Звичка спілкуватися, успадкована із минулої професії, допомогла Ігореві Кулінському швидко влитися у військову технічну спільноту, де обмін інформацією між підрозділами часто є питанням виживання. А ще у середовищі однодумців завжди можна отримати підтримку. Професійна спільнота стає для бійців ще одним джерелом мотивації в умовах війни.

Утім, зауважує нацгвардієць, попри всю напругу, попри всі недоспані ночі, основна мотивація для нього й побратимів залишається простою:

Часто дитяче «Дякую!», яке ми чуємо у прифронтових містах і селах, теплий погляд і посмішка бабусі нагадують, за що ми стоїмо. І заради чого кожен дрон має злетіти – і виконати місію.