Віктор Мішко – солдат Національної гвардії України, якого повномасштабне вторгнення застало під час служби в одному з підрозділів у Харкові. Тоді разом з такими ж хлопцями став на захист міста і саме завдяки їм Україна завдячує відбиттю й відкиненню ворога. Далі — участь в найжорстокіших боях на Бахмутському напрямку та поблизу Соледара.
Про бої на Східному напрямку, зустріч з ворогом віч-на-віч та плани на життя після дива, що зберегло його живим – у сюжеті від «Суспільного».
«Там було дуже важко, це було справжнє пекло, — розповідає Віктор, — Можна сказати, що я дивом залишився живим – ворог поцілив мені в голову. Куля, збивши каску, зачепила ліву скроню. І десь під Бахмутом залишилася частинка мене – шматочок мого вуха, який відірвало під час цього влучання. Але це не найгірше. Найболючішим, тим, що викликає найбільшу лють є втрата наших побратимів. Ця лють рухає нас вперед, ця жага помсти за наших полеглих не дасть нам спокою, поки не виб’ємо загарбників і не здобудемо Перемогу!».
Після поранення та кількох важких контузій боєць пройшов лікування й реабілітацію й наразі виконує бойові завдання з охорони об’єкта критичної інфраструктури на Хмельниччині. Про пережите, як розповідає, може відкрито та подовгу говорити з батьком, який зараз теж воює на передовій – на початку вторгнення пішов добровольцем у Збройні сили України.
У планах хлопця – звісно, наша перемога, мирне життя у квітучій Україні та втілення дитячої мрії – стати поліцейським.
Група інформації і комунікації Західного ТУ
