Станіслав Кочерга мріяв про військову службу з дитинства.
«Мабуть, ще у ранньому, несвідомому житті, я вже планував надягнути погони», – посміхається нацгвардієць. Тому вже підлітком, у 2016 році, він вступив до військового ліцею. «Тоді вже точилася війна на сході України. І я розумів, що буду воювати», – розповідає Станіслав. По закінченню ліцею хлопець продовжив крокувати до мрії й вступив на навчання до Харківської військової академії.
У 2022 році у зв’язку з повномасштабною агресією рф, молодих офіцерів випустили достроково. Станіслава направили в тил, та він одразу почав шукати можливості переведення в бойову частину. Його тодішні командири були проти. Проте хлопець, як відмінник навчання мав право вибору. І він подався до полку «Азов» Нацгвардії, служив у роті спецпризначення. У листопаді 2023 року Станіслав перевівся до 15 бригади оперативного призначення «Кара Даг» Національної гвардії України, де швидко став командиром роти БПЛА. Сьогодні капітан Станіслав Кочерга вже заступник командира батальйону безпілотних систем.
Що для Вас особисто означає сила та незламність українського народу в цій війні?
Українці мають багату історію державотворення. І всю цю історію ми воювали. Мабуть, мистецтво війни закарбоване в наших ДНК.
З росією ми воюємо вже десять років. Були перемоги, були й поразки. Та все ж після початку великої війни українці змогли виконати свою головну місію – зберегти країну. В нас працює економіка. Цивільне населення, попри постійні обстріли та бомбардування, не втратило бойового духу та продовжує допомагати війську. А фронтовики проявляють дивовижну мужність та професійність, завдаючи втрат.
Які головні фактори, на Вашу думку, допомагають українським військовим протистояти переважаючим силам ворога?
Окрім особистої мужності та ефективності українських воїнів, головну роль у цій війні грають різноманітні безпілотні системи. Відносно дешеві та набагато більш точні, ніж артилерія, дрони можуть зупиняти штурми та знищувати ворожу техніку і піхоту ще на підступах до наших позицій. При достатній кількості безпілотників стає не так важливо, що ворог переважає нас кількісно.
Розкажіть про роль 15 БрОП «Кара Даг» НГУ у загальній системі оборони України?
Бригади оперативного призначення Нацгвардії – це, за мірками ЗСУ, звичайна механізована бригада. Тому вона зазвичай виконує ті ж самі функції, що і побратими зі Збройних Сил.
Що стосується конкретно «Кара-Дагу», то бригада за два з половиною роки оборони Запорізького напрямку не допустила жодного просування ворога на своїй ділянці відповідальності. А під час контрнаступу 2023 року наші бійці були на вістрі атаки та звільнили досить-таки велику ділянку української землі.
Які найважливіші бойові завдання виконує 15 БрОП «Кара Даг» НГУ на фронті?
Наші завдання не змінилися – ми знищуємо ворога та знекровлюємо його армію. Нині ми займаємося цією доброю справою на Покровському напрямку, який нині є однією з найбільш гарячих ділянок фронту.
Як Ви взаємодієте з іншими підрозділами, та як це впливає на успіх операцій?
Обмінюємось розвідданими з колегами із сусідніх підрозділів, ділимося досвідом роботи по тих чи інших цілях, обговорюємо різні нововведення. Буває, що допомагаємо відбивати штурми чи, навпаки, проводити штурмові дії – якщо у колег виникають проблеми чи затримки. Армія – це вертикальна структура, де всі рішення приймаються командуванням. Та горизонтальні зв’язки також дуже важливі, особливо коли триває підготовка до бойових зіткнень або під час бою.
Чи могли б Ви розповісти про один із найскладніших або найбільш пам’ятних боїв, у яких брала участь бригада?
Згадуються два таких епізоди.
Перший – це оборона міста Селідове та селища Михайлівка. Ворог там наступав дуже великими силами, штурми взагалі не припинялися. Тоді – це була рання осінь цього року – були тріумфальні часи для нашого підрозділу. Ми клали ворогів десятками та сотнями. Один екіпаж – це дві-три людини – міг випустити до 80 FPV-дронів за день з великим відсотком ефективного ураження.
Другий епізод – бої в селищі Вишневе під Селідовим. Ворогу вдалося обійти наші сили по лісопосадках і раптово з’явитися вже в самому селищі. Зав’язалися вуличні бої. Наші пілоти використовували FPV на дистанції у двісті-триста метрів. Тобто в одному кінці вулиці, а селище було невеличке, засіли росіяни, а в другому оборонялися українські воїни. Під кінець багатогодинного бою ворог підійшов до пілотів на відстань з півсотні метрів, але їм вдалося вчасно евакуюватися. Тоді гвардійці відійшли з того селища без втрат, при цьому змогли завдавати втрат окупантам.
Що стало ключовим фактором успіху у цій операції?
В першу чергу – завзятість та мужність особового складу. Якщо у людей не буде внутрішньої мотивації, то їхні дії на полі бою будуть малоефективними. Якби під час тих вуличних боїв у хлопців не було б такої мотивації, вони могли б злякатися чи запанікувати.
Якими були Ваші перші думки та відчуття, коли Ви зрозуміли, що бій закінчився перемогою?
Вважаю, що яке б не було завдання, головний фактор його успішного виконання – збереження особового складу. Коли я впевнився, що всі наші бійці цілі – ось тоді видихнув, розслабився і трохи морально відпочив.
Як ворог реагував на дії Вашого підрозділу? Чи були випадки, коли їхній страх чи хаос ставали очевидними?
Я служу у підрозділі БПЛА. І ми використовуємо не тільки FPV-дрони, але й розвідувальні. Тому добре бачимо, як ворог у паніці бігає від наших дронів, іноді намагається незграбно відбиватися, іноді – просто стоїть, очікуючи свою загибель. Дуже багато бачили випадків самогубства серед росіян. Хто застрелився, хто гранатою себе підірвав. Траплялися і доволі дивні способи самогубства.
Також ми чуємо радіо перехвати, в яких ворог скиглить та нарікає на роботу наших пілотів.
Чи можете згадати конкретного побратима, чий героїзм у бою надихнув Вас?
Коли я командував ротою, в мене був заступник на псевдо Стефан. За своєю посадою він мав знаходитися на командному пункті, проте завжди рвався у бій, хотів бути поряд з особовим складом. Жодного разу він не виказав страху. Залізна людина, справжній Воїн.
Що для Вас означає бути героєм у контексті цієї війни?
На війні багато випадків героїзму. Знаю багато ситуацій, коли бійці жертвували своїм життям заради порятунку побратимів чи виконання бойової задачі.
Щодо мене – героєм себе не вважаю. Не можу сказати, що робив щось надзвичайне чи героїчне. Сприймаю службу, як роботу. По завершенню чергового завдання в мене відчуття, що просто пройшов ще один робочий день.
Яка найбільша мотивація рухає Вами та Вашими побратимами в бою?
Моя мотивація – виконати свою роботу. З самого малечку мріяв бути військовим. Можна сказати, я дуже кадровий військовий (посміхається).
Щодо мотивації побратимів… У когось загинув хтось з родичів. У когось дуже розвинена національна самосвідомість. Хоча зараз у війську мотивованих патріотів стає все менше і менше.
Також для бійців важлива фінансова мотивація, особливо під час затяжної війни. Сподіваюся, що платня бійцям буде суттєво підвищуватися. Тоді, можливо, і добровольців у війську стане більше.
Які виклики вам доводилося долати, щоб залишатися ефективними на полі бою?
Умови бойових дій продукують виклики. Різні напрямки, різна інтенсивність боїв. Якщо у 2022 році не було дронів, то була можливість будувати нормальну логістику, організовувати підвезення боєприпасів і продуктів. Сьогодні на лінії зіткнення під’їхати до бойових позицій на машині – це вже величезний виклик.
Також викликом є забезпечення особового складу всім необхідним. Щоб бійці не були голодні, щоб у них були різні смаколики, енергетики. Маленькі радощі в умовах постійної небезпеки можуть реально підтримати бойовий дух.
Як Ви підтримуєте моральний дух серед побратимів, особливо в складні моменти?
Найголовніший фактор підтримки морального духу – знищення ворога. Коли екіпажі «відчувають кров» – вони самі хочуть продовження.
Щодо важких ситуацій – особовий склад варто не залишати наодинці зі своїми думками та сумнівами. Коли ворог близько, треба дати зрозуміти, що воїни не сам на сам з ворогом, що завжди прийде допомога.
А коли небезпека минула – то можна і пожартувати, і посміятися. Щоб зняти цю адреналінову напругу та трохи розслабитися.
Що потрібно, щоб остаточно перемогти ворога?
Спочатку треба стабілізувати фронт. Виробляти більше боєприпасів для артилерії, виробляти якнайбільшу кількість високоточних снарядів. Також треба впорядкувати сферу БПЛА. Зараз в Україні дуже багато видів дронів, проте далеко не всі вони ефективні. Краще взяти кілька дронів, але які будуть реально вражати ворожі цілі – а не падати, як тільки ворог включає РЕБ. Треба, щоб у нас якість переважала над кількістю.
Також надважливо набрати до лав війська якісних бійців. Бо дрони – дронами, а без ефективно воюючої піхоти ми не почнемо перемагати.
Як Ви уявляєте собі мирну Україну після перемоги?
Хочеться, щоб стало менше корупції. Щоб люди стали добріші один до одного – а то зараз стільки гидоти один на одного виливають в інтернеті. Після війни ця тенденція може посилитися.
Також було б непогано, щоб суспільство поважало ветеранів. І робило все, щоб люди, які віддали здоров’я, – фізичне і моральне – захищаючи Батьківщину, змогли потім знайти себе у цивільному житті.
Що б Ви хотіли сказати українцям, які зараз підтримують армію з тилу?
В першу чергу – подякувати. Попри всі економічні негаразди, не дивлячись на окремих негідників у владі, українці продовжують донатити на потреби війська, боротися за звільнення наших полонених.
Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ
